Артур Грей – головний герой повісті «Пурпурові вітрила», виходець із знатного роду, єдиний син Ліонеля і Ліліан Грей. З дитинства Артур ріс у величному замку, його батьки були невільниками свого високого становища, проте хлопчикові це було чуже. Він відрізнявся живою і мрійливою душею. Коли йому було вісім років, стало зрозуміло, що він схожий на лицаря або шукача пригод. Так, наприклад, побачивши картину розп’яття Христа, він вирішив зафарбувати цвяхи і кров на руках нещасного, бо вважав це неправильним. Його життя змінилася, коли у віці дванадцяти років він побачив картину з великим кораблем, що плив по хвилях. Він вирішив вирости і стати капітаном власного судна. Так все і сталося. Приблизно п’ять років він плавав з капітаном Гопом, який навчив його всім премудростям морської справи, а потім придбав свій трищогловий галіот під назвою «Секрет». Одного разу доля закинула Грея до берегів міста Лісс, поряд з яким розташовувалася село Каперни. Там, на вечірній рибалці, він випадково побачив сплячу дівчину і закохався в неї. Це була Ассоль. Дізнавшись від жителів села, що дівчина має славу, мало не недоумкуватої, оскільки з дитинства мріє про хороброго лицаря на кораблі з пурпуровими вітрилами, він вирішив її здивувати. Для цього Грей грунтовно підготувався, накупив достатньо червоного шовку, запросив музикантів і підготував своїх матросів до майбутньої зустрічі. Він розповів, що має намір одружитися на дівчині, так як це їхня доля. Уміння переходити від слів до справи, видавало в Артурі людину сміливу і надійну. Ассоль була щаслива, коли її мрія здійснилася. Вона анітрохи не сумнівалася, що все буде саме так. Так, Грей, ощаслививши дівчину, знайшов і сам щастя.
Объяснение:
1) Автор (Игорь Северянин) советует не завидовать чужому счастью, а разделять его. Зависть деструктивна, она отвлекает от борьбы за собственные успехи.
Кроме этого, автор говорит о непостоянности успеха. Еще мудрый Омар Хайам говорил - "Не завидуй тому, кто силѐн и богат, За рассветом всегда наступает закат". Эта тема всегда актуальна.
2) Северянин использовал замечательную метафору "Пусть его достатки, пусть его удачи у твоих сандалий не сотрут ремней".
А также эпитеты (на пример, бодро двигаться, широко улыбаться) и тавтологию (смейся шумным смехом).
Прости, я всегда был слабоват с различением художественных приемов, поэтому написал только три))
