Грамотність, насправді, є знання винятків з правил написання і вимови в рідній мові. Чим раніше людина почне вивчати ці правила, тим правильніше він писатиме згодом. Ось тому грамотна мова і лист завжди були ознакою кастовості, відмінною особливістю освічених і культурних людей. Вони прекрасно розуміли, що якщо допустити правопис слів за принципом «як чуємо, так і пишемо», то ні про яку грамотності не може бути й мови, оскільки чує кожен по-своєму.
Історик Микола Карамзін казав, що бути неписьменним — неввічливо по відношенню до тих, хто тебе буде читати. Неграмотна мова, неправильно написані слова ускладнюють розуміння тексту. А інколи роблять його протилежним за своїм значенням. Грамотно написаний текст виключає всяке двояке тлумачення і не змушує респондента напружуватися в пошуках сенсу того, що хотів сказати автор.
Мова належить до ознак, що визначає націю. Тому єдність мови та її правил може вважатися запорукою єдності нації і перешкодою до її розшарування і розпаду. Коли деякі починають боротися за спрощення правил граматики і правопису, вони ратують за спрощення мислення. Зрозуміло, що до таких належать люди, які самі не можуть освоїти граматику в силу лінощів і нездатності. Не слід йти у них на поводу.
Зараз все гостріше постає проблема грамотності. Вже не рідкість, коли диктори центральних каналів телебачення роблять помилки в словах, а сторінки центральних газет рясніють граматичними помилками. Школа вже не дає знань, що дозволяють випускникам вважатися освіченими людьми, тому завдання кожного, хто вважає себе носієм мови, освоювати його самостійно і користуватися багатством мови в повній мірі.
Якщо ви хочете бути культурною людиною, вміння грамотно писати і говорити для вас обов’язково. Поряд з національністю, це те, що робить вас представником тієї країни, тієї нації, до якої ви себе відносите.
Судьба гусляра, "выродка тьмы сермяжной", бесконечно трагична - князь не только лишает его жизни, но и посмертной памяти, повелев "старца и гусли" закопать "живцом в землю". Большой поэт всегда пророк в своем отечестве, и двадцать лет спустя подобная участь едва не постигла самого автора. В конце 1930 года и власти БССР, и ОГПУ пришли к убеждению в "контрреволюционной" деятельности Купалы, поэту в духе нравов своего времени пришлось каяться, он совершил даже неудачную, к счастью, попытку самоубийства. Расправа могла быть короче и круче, если бы не тот самый текст Луначарского в центральной газете несколькими месяцами раньше. Там предельно ясно и в привычном для того времени марксистском духе было написано вот что: "Историческое белорусского народа не блещет красками и славой. Но оно дорого Купале и за проблески счастья и самостоятельности, и за свою многострадальность. В будущем, предвидя расцвет своего народа, он претендует только на равноправие его с другими. Ни малейшей тени империализма, ни малейшего отзвука господского национализма, жадного национализма мещанства вы в любви Купалы к своей родине не отыщете".
