Сегодня я наконец-то встречусь со своим старым товарищем Демидом Потаповым. Демид – славный казак, повидавший многое. Его приняли в казацкие ряды за отвагу и решительность, а также за своим соотечественникам. Когда же я пришел на место встречи, то Демид уже был там. А он совсем не изменился: все та же налысо бритая голова и длинный чуб, красные шаровары да белая рубаха, подвязанная поясом. Правда, лицо Потапова было испещрено шрамами, но вот вдумчивый и глубокий взгляд говорил о том, что это действительно мой старый друг. Он встретил меня крепким рукопожатием, и мы начали вспоминать наши былые воинские дела
Героями новели Д. Олдріджа «Останній дюйм» є льотчик Бен і його десятирічний син Деві. Непросто складаються стосунки батька і сина, які не бачилися і не спілкувалися довгий час. Можна припустити, що батьки десятирічного Деві не любили один одного. Їх союз був, швидше за все, спробою двох людей піти від самотності, і незабаром після народження хлопчика сім’я розпалася. Кожен повернувся до своїх звичних справ і турбот. Мама Джоанна, ім’я якої тільки кілька разів у згадується тексті, поїхала до себе додому і зажила «пристойним життям гідної пристойної жінки». Папа Бен, який втратив можливість заробляти на життя професією льотчика, займався підводними зйомками акул. Здавалося б, усі повинні бути щасливі. Усі, крім Деві, маленького беззахисного хлопчика.
Зустрівшись після довгої розлуки, батько і син не можуть знайти спільну мову. Важко стверджувати, що саме було цьому причиною. Швидше за все, небажання батька обтяжувати себе зайвими проблемами, вникаючи в тонку дитячу психологію. Про почуття Бена ми дізнаємося з численних монологів-роздумів. Батько усвідомлює, що його син глибоко нещасний. Деві – самотня, неприкаяна дитина, «яка у десять років розуміла, що мати ним не цікавиться, а батько – стороння людина, різка і небагатослівна, яка не знає, про що з ним говорити в ті рідкісні хвилини, коли вони були разом».
Батько не прагне знайти спільну мову з дитиною, щиро вважаючи, що час виховання упущено. Та й вихованням сина повинен був займатися зовсім не він, а дружина: «Джоанні слід було постаратися, щоб хлопчик ріс живим і веселим». Син поводиться відповідним чином. Він замкнувся в собі, а якщо про щось і запитував, то «голос у нього зразу ставав сумним: він наперед чекав різкої відповіді». Відносини батька і сина переходять на якісно новий рівень тільки після кривавої трагедії, що стала справжнім випробуванням людського духу. Бен давно знав, що з природою жарти погані, а займаючись підводною зйомкою акул, необхідно бути гранично обережним і уважним. Помилка стала фатальною: поранений акулою, він ледве вибрався з води, обливаючись кров’ю, втрачаючи свідомість.
Життєві сили залишають його. І ось тут-то Бен усвідомлює, що навіть важливіше його власного життя для нього зараз життя ось цього хлопчика, який ще недавно так дратував його: «Якщо він помре, хлопчик залишиться один, а про це страшно навіть подумати. Це ще гірше, ніж його власний стан. Хлопчика не знайдуть вчасно в цьому випаленому начисто краю, якщо його взагалі знайдуть ». Але і Деві в цій трагічній ситуації розкривається перед батьком абсолютно з іншого боку. Це вже не той тихий і сором’язливий хлопчик, який стискається від кожного різкого окрику батька. Переживши жах вигляду пораненого Бена і страх від думки, що вони вже ніколи не зможуть вибратися з Акулячої бухти, він раптом, можливо несподівано навіть для себе, стає здатним на вчинки, які й дорослим часом не під силу. Він перев’язує рани батькові, тягне його до літака, допомагає йому забратися в кабіну. Бен чує лють в голосі сина, і це дивує його ще більше: «Невже можна роками жити з сином і не розгледіти його обличчя?» А ось у Бена, навпаки, звідкись взялася м’якість, ніжність до сина. Адже тільки так він міг сказати хлопчикові про найголовніше: вести літак доведеться йому. І разом вони долають всі труднощі: дуже важкий шлях з Акулячої бухти до міста і не менш важкий шлях один до одного. Десятирічний хлопчик рятує своє життя і життя батька. У серці Бена прокидається любов до сина і бажання подолати «останній дюйм, який розділяє всіх і вся».
