Сделайте вывод о том, как характеризуют Печорина и изумительная деталь, якобы внесённая им в его дневник ("Ветки цветущих черешен смотрят мне в окна, и ветер иногда усыпает мой письменный стол их белыми лепестками"), и его рассуждения, порождённые окружающей красотой: "Весело жить в такой земле! Какое-то отрадное чувство разлито во всех моих жилах. Воздух чист и свеж, как поцелуй ребёнка; солнце ярко, небо синё - чего бы, кажется, больше? - зачем тут страсти, желания, сожаления?.." (Роман "Герой нашего времени", глава "Княжна Мери").​

В стихотворении нет ни одного имени – ни царя, ни полководцев, только один безымянный «полковник-хват» . Бородинская битва описана «изнутри» , самая гуща боя изображена простым человеком – героем и двигателем истории, вершителем судеб России и Европы.
Обычным разговорным языком человек уже не молодой – «дядя» начинает по порядку излагать события великого дня, попутно давая им простую, житейскую оценку:
Ну, ж был денек! Сквозь дым летучий
Французы двинулись, как тучи
И все: на наш редут
Изведал враг в тот день не мало,
Что значит - русский бой удалый,
Наш рукопашный бой!
Несомненно, передавая восприятие солдата, лермонтовский герой и говорит языком солдата. Старый солдат не использует метафор – только точные, конкретные сравнения
Вам не видать таких сражений!. .
Носились знамена, как тени,
В дыму огонь блестел,
Звучал булат, картечь визжала,
Рука бойцов колоть устала,
И ядрам пролететь мешала
Гора кровавых тел.
Сам рассказчик нигде не называет себя артиллеристом, его военная специальность определяется контекстом («Забил снаряд я в пушку туго») .
Предположительно, рассказчик находился на батарее генерала Н. Н. Раевского. Но почему Лермонтов, сам кавалерист, великолепный наездник, делает героем-рассказчиком артиллериста и решающее значение предает рукопашной (»Чужие изорвать мундиры о русские штыки») ? Это можно объяснить тем, что Лермонтов изображает не просто свидетеля, участника событий, а война, который держит оборону, готов постоять «головою за Родину свою» . Своих товарищей он называет богатырями, на которых можно обратиться в трудную годину:
Да, были люди в наше время
Не то, что нынешнее племя:
Богатыри - не вы!
Русский человек в героический момент своей жизни опирается на православно-христианскую святыню:
Не будь на то Господня воля,
Не отдали б Москвы!
Вторгшийся в Россию враг горд, самоуверен, надменен. Напротив, защитник Отечества скромен, будет молиться перед выступлением в поход:
Но тих был наш бивак открытый:
Кто кивер чистил весь избитый,
Кто штык точил, ворча сердито,
Кусая длинный ус.
Солдаты идут в бой за Родину, повинуясь нравственному закону: «Как наши братья умирали! » и приносят победу:
Что тут хитрить к бою;
Уж мы пойдем ломить стеною,
Уж постоим мы головою
За Родину свою!
Любовь к Родине русского человека – выстраданное чувство, за которое заплачено самой дорогой ценой, жизнями тысяч и тысяч соотечественников.
В стихотворении «Бородино» воплощены авторские представления об эпохе 1812г и ее героях. Современное поколение, по мнению автора, не на подвиги, утратило духовную связь с народом. От имени поколений в поэме говорит старый солдат: он выступает и от своего лица, и от лица всех защитников Отечества. Не случайно в стихотворении звучит местоимение «мы» - так Лермонтов передает важнейшее свойство русской национальной психологии: личность существует не сама по себе, а в слиянии с другими.
Вкладывая рассказ о Бородинском сражении в уста простого солдата, поэт придает изображаемым событиям достоверность и оценивает их с народной точки зрении. Победа в войне 1812 г – заслуга русского народа. Патриотизм - сила, консолидирующая все слои общества. Народная идея стихотворения находит свое воплощение в языке и стиле: в «Бородино» соединились элементы сказа, , оды, лирического монолога.

Найбільший внесок у справі перекладів поезій американського митця зробив В. Мисик, переклавши п’ятнадцять його віршів. Він звернувся до творів Лонґфелло на початку 30-х років минулого століття. Результати його праці високо оцінює Н. Куляса: «В. Мисик відходить від копіювання іншомовного синтаксису, фразеології, пише по-українськи, на основі власного життєвого і поетичного досвіду, малюючи задану автором оригіналу картину» [5; с.46]. Високий рівень відтворення оригіналу у Мисикових інтерпретаціях відзначає і Р. Зорівчак. Частина інтерпретованих поезій увійшла до збірки «Планета. Вибране» (1977), журналу «Всесвіт» (№8 за 1977 р.), 13 перекладів публікувалися у двотомному зібранні творів українського інтерпретатора (1983) та книзі «Захід і Схід. Переклади» (1990). Вірш Лонґфелло «День відійшов» як один із блискучих зразків скарбниці поетичного перекладу поміщений у книзі «Тисячоліття. Поетичний переклад України-Русі» (1995) — антології поетичного перекладу XI—XX віків, яку здійснено в Україні вперше.Слід додати, що у фонді В. Мисика Харківського літературного музею знаходиться його переклад з ЛонґсЬєлло російською мовою «Голландская картинка» (Вст. № 19273, РП 2771), два варіанти «Стріли і пісні» (Вст. №19272, РП 2770), перший з яких увійшов до двотомного зібрання творів поета (1983), а другий не друкувався; варіанти «Сільського коваля» із правками (Вст.№19274. РП 2772; Вст.№19275, РП 2773); фрагмент із вступу до «Пісні про Гайавату», який був опублікований вже після смерті В. Мисика («Всесвіт», №7,1987).Поезію «Самсон» переклав для українського читача Сава Голованівський і помістив (без останньої строфи) у збірку поезій «Синій птах» (1980), а також (вже повністю) у трьотомне зібрання творів (1981).Сонети Лонґфелло «Данте» та «Осінь» представлені в антології «Світовий сонет» Д. Павличка (1983), а також у №2 «Всесвіту» цього ж року.В, Колодій — автор перекладу «Стріли і пісні», що входить до його збірки «Братерство» (1985). Проте зіставлення цього перекладу з іншими інтерпретаціями вірша показує, що перекладач дещо відхиляється від змісту, додає від себе відсутні у першотворі образи.
Газета «Молодь України» від 2 червня 1985 року помістила вірш Лонґфелло «Дітям» у перекладі М. Грінчак.Серед наймолодших тлумачів поезії американського романтика — Марія Губко (1968—1995). її доля склалася трагічно, через чорнобильське лихо вона відійшла у вічність у віці 26 років, проте встигла заявити про себе як талановита поетеса і перекладач. Високе поцінування її таланту висловив Г. Кочур, наставник Творчої майстерні художнього перекладу, що входила до Творчого об’єднання перекладачів при СПУ, а також Д. Паламарчук, М. Коцюбинська, Д. Павличко, М. Стріха, П. Панч, В. Сухомлинський, М. Стельмах. , О. Гончар, О. Іванен-ко, Т. Коломієць та інші. Задумом М. Губко було укласти антологію американської поезії. Серед американських поетів у перекладному доробку поетеси — вірш Лонґфелло «Псалом життя» (збірка «Так навесні ридає талий сніг», 1936; «Всесвіт», №1, 1997).Поезія американського поета зацікавила і В. Кикотя — військового перекладача у країнах Африки, викладача у вузах Черкас. Для перекладу він вибрав дві поезії — «Стріла і пісні» та «Псалом життя» і помістив у книзі «Промені самотності» (1998) поряд з англійським варіантом.У колі інтерпретаторів поезії Лонґфелло й поет, багаторічний політв’язень І. Коваленко. У його поетичній збірці «Джерело» (1999) знаходимо переклад «Стріли і пісні», виконаний на Уралі під час ув’язнення. Він виявив високу трансляторську майстерність, максимально близько підійшов до першотвору, зберіг синтаксичну ідентичність двох перших строф, денотативне та конотативне значення лексем. Це одна з найкращих, на нашу думку, інтерпретацій «Стріли і пісні». Слід віддати належне і Н. Забілі, для якої характерне тонке проникнення у поетичну тканину першотвору, легкість і невимушеність вислову, відтворення смислових і ритмомелодійних особливостей.Н. Пасічник, перекладацький досвід якої охоплює 11 мов і лише з англійської 27 авторів, знайомить нас із