В целом, после восстания 1863-1864 гг. в белорусских губерниях сохранялась напряженная обстановка. До конца 1860-х гг. сохранялось военное положение. В Беларуси и Литве был установлен режим исключительных законов, направленный на уменьшение польского влияния. Продолжались аресты участников восстания и принудительное отчуждение имений шляхты в пользу государства. Власть вернулась к политике «разбора» шляхты, направив ее против активных участников восстания. За любое нарушение законов военного времени налагались штрафы. Были уволены со службы чиновники-католики, а на их должности назначены государственные служащие из России, ставшие опорой царизма в крае. Им были переданы сотни имений, конфискованных у участников восстания. С 1866 г. постепенно, начиная с восточных губерний, военное положение начало отменяться, но было полностью снято только в 1870 г.
Объяснение:
1. Таке порівняння характеризує тогочасне українське суспільство як те, що зазнавало гноблення (національного і релігійного) з боку польської шляхти.
2. Б. Хмельницький вбачав остаточну мету війни з поляками у зібранні всіх українських земель і вигнанні з них зухвалих шляхтичів, а також у захисті православ'я. Це промовисто втілено в проголошеній ним на початку 1649 р. промові під час зустрічі з королівськими послами. Гетьман сподівався досягти мети шляхом національно-визвольної війни.
3. Автор джерела 6 наголошує на факті підвищення рівня освіченості серед жінок і дітей. За литовськими статутами жінки були майново незалежними, мали такі ж самі права на виховання дітей, та й взагалі мали на той час нечувано рівний з чоловіками правовий статус. Напевно, можна стверджувати, що відтоді становиже жінок безперечно не погірщилося, а обставини навіть вимагали розширення деяких їхніх прав і обов'язків.
