Давньоримська архітектура запозичила зовнішні вирази класичної давньогрецької архітектури для цілей давніх римлян, які настільки сильно відрізнялись від грецьких будівель, що створили новий архітектурний стиль. Ці два стилі часто вважаються єдиним цілим класичної архітектури. Римська архітектура розквітла в часи Римської республіки та ще більше в часи імперії, коли була збудована більшість вцілілих будівель та споруд. Вона використовувала нові матеріали, зокрема бетон, та новіші технології, напр. арки та куполи, для створення будівель, що були міцними та добре-спроектованими. По всі території колишньої Римської імперії збереглася значна кількість будівель, деякі з них в цілому вигляді та досі використовуються.
Давньоримська архітектура охоплює період від заснування Римської республіки 509 р.до н. е. до бл. 4 ст. н. е., після чого вона вже класифікується як Пізня Античність або архітектура Візантійської імперіївідповідно. Майже не збереглося значущих зразків архітектури, створених раніше 100 р. до н. е., а переважна більшість з найбільш значущих зразків — з період пізньої імперії, після 100 р.н. е. Римський архітектурний стиль продовжував впливати на будівництво у колишній імперії протягом багатьох наступних століть, а західно-європейський стиль починаючи з бл. 1000 р.н. е. отримав назву романська архітектура для підкреслення його залежності від базових римських форм.
Значуща оригінальність у давньоримській архітектурі з'явилася лише з початком імперського періоду, коли аспекти місцевої етруської архітектури почали поєднувати з запозиченнями з Греції, у тому числі більшість елементів стилю, тепер відомого як класична архітектура. Вони відійшли від стійково-балочної конструкції, що переважно спиралась на колони та перемички, до конструкції, яка спиралась на масивні стіни, що завершувались арками, а пізніше — куполами; обидва ці елементи за римлян суттєво розвинулись. Класичні архітектурі ордери стали переважно декоративними, а не структурними елементами, крім використання у колонадах. Стилістично новими ордерами стали тосканський та композитний ордер; перший — скорочених та спрощений варіант доричного ордера, а другий — високий ордер з квітковими прикрасами коринфського та сувоями іонічного ордерів. Найбільші досягнення переважно відбулись між 40 р. до н. е. до 230 р. до н. е., до початку кризи Римської імперії у III столітті; пізніші проблеми зменшили багатство та організаційні можливості центральної влади.
Римляни створили величезні громадські будівлі та інженерні споруди, значно покращили умови проживання та громадської гігієни, наприклад їх публічні та приватні купальні та туалети, тепла підлога у вигляді гіпокауста, глазурування слюдою (приклади у Остія Антіка) та гаряче і холодне водопостачання по трубах (приклади у Помпеях та Остії
Распад Советского Союза в 1991 г., ознаменовавший окончание «холодной войны» и конец биполярной системы международных отношений привел к колоссальным сдвигам в соотношении сил на мировой арене. Жесткое идеологическое и военное противостояние между двумя сверхдержавами и их лагерями ушло в Но возникшие в начале 1990-х годов мифы о грядущей бесконфликтности оказались заблуждением. Тем не менее, характер конфликтов изменился. Если «холодная война» тормозила возникновение некоторых этнических, религиозных и расовых конфликтов, то после ее завершения они проявились с нарастающей силой. После окончания «холодной войны», великие державы ушли из сфер своего влияния, бросив своих прежних союзников на произвол судьбы. Далеко не везде последние сумели взять ситуацию под контроль, и трагическая судьба таких стран, как Руанда, Сомали, Судан, Югославия, Таджикистан, Афганистан наглядно подтверждает этот тезис. Появление так называемых неудавшихся государств (Косово, Палестина) дестабилизировало международную обстановку.
По данным ЦРУ, в мире насчитывается более 20 государств, близких к распаду. Всемирный банк реконструкции и развития выделил порядка 30 государств с низкими доходами, находящихся под угрозой дестабилизации. Наконец, авторитетный американский журнал Foreign Policy указывает, что около двух миллиардов людей живут в странах, стоящих перед угрозой распада. К числу вышеназванных стран можно отнести еще такие «падающие» государства, как Сьерра-Леоне, Либерия, Руанда, Йемен, Чад, Гаити и некоторые другие. В них заметно слабеет государственное начало, наблюдается разложение и деградация государственного управления: массовая коррупция, неээфективность и цинизм госаппарата, не правоохранительных органов обеспечить безопасность и правопорядок.
В современном мире можно выделить два наиболее распространенных вида конфликта. С одной стороны, это внутригосударственные конфликты за контроль над ресурсами, в борьбе за власть, экономические дивиденды, с другой - асимметричные войны крупных государств против государств-изгоев или транснациональных угроз.
В оценках устойчивости складывающейся системы международных отношений среди ученых нет единого взгляда, поскольку характер новой системы международных отношений (СМО) по-прежнему не определен. Большинство авторов подчеркивают доминирующее положение США в мире (обеспеченное военным превосходством, экономическим и идеологическим влиянием) на сегодняшний момент. В то же время в условиях бурного роста экономики Китая исследователи ставят под сомнение долго сохранения сложившейся ситуации.
Объяснение:
