Одним из последствий государственной децентрализации Киевской державы, усиленным батыевым погромом, стало разобщение древнерусских территорий, когда Южная и Западная Русь попали под власть Литвы. Некогда единый русский народ разделился на три ветви — великороссов, украинцев и белорусов. Разрыв культурных и политических связей между частями прежде единого целого вел к консервации некоторых диалектных и обрядовых особенностей, хотя осознание духовно-этнической общности не оставляло потомков древних русичей и в условиях взаимоизолированности.
Присоединение западнорусских земель к Литве началось во второй трети XIII века при великом князе Литовском Миндовге. В период правления Гедимина и его сына Ольгерда территориальные приобретения Литвы продолжались. В ее состав вошли Полоцкое, Витебское, Минское, Друцкое княжества, Турово-Пинское Полесье, Берестейщина, Волынь, Подолье, Черниговская земля и часть Смоленщины. В 1362 году под власть литовского князя был приведен Киев. Коренная Литва окружалась поясом подвластных ей русских земель которые составили 9/10 всей территории образовавшегося государства, простиравшегося от Балтийского до Черного моря.
Русское культурное влияние в новом государстве пользовалось подавляющим преобладанием, подчиняя господствующую в политическом плане народность — литовцев. Гедимин и его сыновья были женаты на русских княжнах, при дворе и в официальном делопроизводстве господствовал русский язык. Литовской письменности в то время не существовало вовсе.
Вплоть до конца XIV века русские области, присоединяясь к Литве, не испытывали национально-религиозного гнета. Строй и характер местной жизни сохранялся, потомки Рюрика оставались на своих экономических позициях, мало потеряв и в политическом плане, поскольку государственный строй Литвы носил федеративный характер. Великое княжество Литовское являлось скорее конгломератом земель и владений, чем единым политическим целым. До некоторых пор русское культурное влияние в Литовско - Русском государстве усиливалось по нарастающей. Гедиминовичи обрусевали, многие из них принимали православие. Налицо были тенденции, ведущие в сторону складывания нового своеобразного варианта русской государственности на южных и западных землях бывшей Киевской державы.
Після смерті Лева володарем став його єдиний син Юрій І, котрий, як і його дід, мав титул короля Русі. Вольовий, енергійний і талановитий політик, він зробив чимало Для зміцнення держави. Найбільшим його успіхом стало відновлення єдності королівства: Юрій зосередив у своїх руках владу над Волинським і Галицьким князівствами, а столицю переніс із Холма до Володимира.
Домігся утворення окремої Галицької митрополії (1303). Скориставшись послабленням Золотої Орди, він поновив владу над Пониззям, встановив дружні відносини з Польщею й Тевтонським орденом. За його правління переживала піднесення економіка держави. Його печатка зображує короля «величним старцем, з довгою бородою, котрий сидить на троні, в короні, із скіпетром у руках».
Юрій II Болеслав Тройденович(близько 1306- 1340 р.)- галицько-волинський князь (1325-1340 pp.). Син мазовецького князя Тройдена II і Марії, дочки Юрія І Львовича. Будучи католиком, прийняв православну віру й ім'я Юрій. Намагаючись протистояти експансії Польщі та Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом і Литвою. Робив спробу повернути Люблінщину, яку 1303 р. захопила Польща. Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, у якій спирався на міщан. Юрій II підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво. Ці заходи Юрія II Болеслава підривали значення місцевої аристократії. Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства (Галицько-Волинська держава): посилився ординський вплив, безуспішною була боротьба з Польщею за Люблінську землю, міста дедалі більше контролювалися іноземними купцями та ремісниками, національна знать відійшла від адміністративної влади, місцеве населення поверталося до католицизму. У 1340 р. бояри організували проти Юрія II Болеслава змову й отруїли його у Володимирі
