Окрім дипломатичного визнання держави Русі, наслідком походів на Візантію було запровадження у державі християнства. Цей факт засвідчили багато джерел. На перше місце слід поставити свідчення патріарха Фотія — безпосереднього учасника події, який повідомив, що Русь прийняла християнство. У своїй енцикліці (окружному посланні) 866 чи 867 року, Фотій написав про навернення Русі: «І в них (тобто Русі) запалала така жага віри, що вони прийняли пастиря і виконують християнські обряди»[14]. Інше візантійське джерело, так званий Продовжувач Порфирогенета, пише «Скоро після того (обологи Константинополя у 860 р.) прийшло від них посольство, яке просило зробити їх речниками божественного хрещення, що було і зроблено»[14].
Про запровадження християнства на Русі часів Аскольда засвідчив життєпис Констянтина Багрянородного, Хроніки Зонари, Михайла Гліки, Густинський літопис, Київський Синопсис і твори арабських письменників — Ібн-Хордадбега, ал-Масуді і ін. Так Ібн-Хордадбег характеризував Русь як країну суцільно християнську[джерело?], а Ніконівський літопис помістив статтю «Про князя руського Оскольда», спеціально присвячену запровадженню нової віри на Русі. Навіть у Церковному уставі Володимира Св'ятославича є твердження, що Русь хрестили за часів патріарха Фотія. Таким чином йдеться про офіційний акт запровадження християнства на Русі як державної релігії. Звідси — прагнення всіляко підкреслювати, що хрестилася вся країна, попри те що звичайно існувало тут чимало язичників. У Києві створили єпархію, залежну від Константинопольської патріархії. Це засвідчив Фотій, повідомляючи, що Русь «прийняла пастиря», тобто єпископа. Констянтин Багрянородний, Скилиця, Зонара та Михайло Гліка писали про архієпископа. У «Василіках» — церковному уставі імператора Лева VI (886—912), що містить списки кафедр Константинопольського патріархату, та аналогічний реєстр, якого уклали за часів Констянтина Багрянородного (912—959) є свідчення про існування Київської єпархії. У першому списку під номером 61, у другому — під номером 60.
Щодо дати прийняття християнства Руссю, існують протиріччя. Частина документів віднесли цей акт до часів імператора Михайла та патріарха Фотія (раніше 867 р.), та назвали першим єпископом київським Михайла. Автором другого варіанта є Констянтин Багрянородний, який відтермінував християнізацію Русі та заснування Київської єпархії до врядування свого діда — Василя I, і патріарха Ігнатія та назвав першим єпископом київським Левона. Цілком імовірно, що після смерті Михайла ІІІ відбулося оновлення кадрів. Таким чином запровадження християнства на Русі відбулося між 860 та 867 роками. До більш ранньої дати схиляє згадка у так званому Панонському життії — біографій Кирила Філософа, про Євангеліє і Псалтир «руськими письменами писані», які великий просвітник бачив у Херсонесі взимку 861 року, та запровадження відліку років Аскольдом з 860 року — особливої Руської ери[15].
Объяснение:
Реконструкция Юга — период в истории США после окончания Гражданской войны, с 1865 по 1877 годы, в который происходила реинтеграция проигравших в войне южных штатов Конфедерации в состав США и отмена рабовладельческой системы на всей территории страны.
В истории США под термином реконструкция подразумевают, во-первых, исторический период после Гражданской войны между Севером и Югом, а во-вторых, преобразование Юга в период примерно с 1865—1866 по 1877 годы с изменением структуры власти и общества в бывшей Конфедерации. Три принятые к Конституции поправки повлияли на всю страну. В разных южных штатах реконструкция началась и закончилась в разное время; в конце концов, завершением этого процесса в целом считается компромисс 1877 года.
Реконструкция обсуждалась ещё во время войны, но по настоящему она началась после издания Прокламации об освобождении рабов 1 января 1863 года. Политика Реконструкции была осуществлена после того, как рабовладельческий Юг оказался полностью во власти федеральной армии. Президент Авраам Линкольн во время войны создал реконструкционное правительство в нескольких южных штатах — Теннесси, Арканзасе и Луизиане, и предоставил бывшим рабам земли в Южной Каролине.
После убийства Линкольна президент Эндрю Джонсон пытался следовать политике своего предшественника и летом 1865 года назначил новых губернаторов. Вскоре он заявил, что цели войны — национальное единство и ликвидация рабства — были достигнуты, и, следовательно, реконструкция завершена. Однако республиканцы в Конгрессе отказались признать «мягкую» политику Джонсона (объявившего себя независимым политиком и президентом) и принять в свой состав новых членов Конгресса от Юга. Победа радикального крыла республиканцев в 1866 году на выборах в Конгресс дала им достаточно мест в палате представителей, чтобы преодолеть вето Джонсона и в 1867 году начать «радикальную реконструкцию». Ввиду желания радикалов партии республиканцев принимать экстремальные методы для Юга США были осуществлены попытки голосования за импичмент Эндрю Джонсона, провалившиеся ввиду отсутствия лишь одного голоса в Сенате. За мягкую политику Джонсона обвиняли в предательстве[1]. Конгресс отстранил от власти все гражданские органы местного самоуправления в южных штатах[2] и передал все их полномочия военным. Новые выборы были проведены под контролем армии, а лицам, ранее участвовавшим в органах власти Конфедерации, было запрещено выставлять свои кандидатуры.
В большинстве южных штатов после этого в органах местного самоуправления оказались и представители негров. В ответ на это на Юге появились многочисленные тайные расистские организации, в том числе Ку-клукс-клан, осуществлявшие политику террора и насилия. Неудачи республиканских властей усугубил экономический кризис 1873 г. В конце концов республиканские правительства потеряли поддержку избирателей южных штатов, и к власти на Юге вернулись демократы.
В 1877 г. участие армии в государственном управлении на Юге было прекращено. Демократические правительства южных штатов не восстановили рабовладение, но приняли дискриминационные законы, называемые законами Джима Кроу. В результате негры стали гражданами второго сорта, и в общественном мнении по-прежнему господствовали расистские принципы превосходства белых[3]. Монополия демократической партии на власть на территории Монолитного Юга продолжалась после этого до 1960-х годов.
Объяснение:
