ів
Скласти розповідь про господарство та побут в античних містах на території України.

Сопоставляя двух главных участников Полтавского сражения Петра I и Карла XII, поэт особое внимание уделяет той роли, которую сыграли в битве два великих полководца. Облик русского царя перед решающим сражением прекрасен, он весь в движении, в ощущении предстоящего события, он – само действие:

…Выходит Петр. Его глаза

Сияют. Лик его ужасен.

Движенья быстры. Он прекрасен,

Он весь, как божия гроза.

Своим личным примером Петр воодушевляет русских солдат, он чувствует свою причастность к общему делу, поэтому при характеристике героя А. С. Пушкин использует глаголы движения:

И он промчался пред полками,

Могущ и радостен, как бой.

Он поле пожирал очами…

Полную противоположность Петру представляет шведский король – Карл XII, изображающий лишь подобие полководца:

Несомый верными слугами,

В качалке, бледен, недвижим,

Страдая раной, Карл явился.

Все поведение шведского короля говорит о его недоумении, смущении перед боем, Карл не верит в победу, не верит в силу примера:

Вдруг слабым манием руки

На русских двинул он полки.

Итог сражения предрешен поведением полководцев. Описывая в поэме «Полтава» двух военачальников, А. С. Пушкин характеризует два типа полководцев: флегматичного, заботящегося только о собственной выгоде шведского короля – Карла XII и самого главного участника событий, готового к решающей схватке, а впоследствии и основного победителя Полтавского сражения – русского царя Петра Первого. Здесь А. С. Пушкин ценит Петра I за его военные победы, за его умение принять единственно верное решение в трудный для России момент

починаючи з 1474 p., коли татари пограбували кам'янець, дунаєвець, галич і захопили 40 тисяч полонених, європейські та вітчизняні  літописи  й хроніки були наповнені повідомленнями про безкінечні бідування і грабунки, що приносили турки і татари в україну. у 1482 р. кримський хан з намови московського великого князя івана третього з великою ордою дійшов до києва, що був суперником москви, і «град взяв і огнем сожже. полону безчисленно взя, а землю києвську учинила пусту».

турки і татари вихором налітали на українські села і міста,  палили  їх, старих людей вбивали, а дітей, жінок і чоловіків забирали в полон - ясир. у 1498 р. з  галичини  і  поділля  вони забрали 100 тисяч людей. весь південь україни вони прагнули перетворити у «дике поле».

, грабіжники зв'язували захоплених  арканом  за шию та руки і під удари та посвист нагайок гнали до криму. полонили перш за все молодих селян, а також ремісників, купців. на кордоні ханства ясир ділили - розлучали рідних, б'ючи сильних і вбиваючи тих, котрі ослабли.

страхіття татарської навали стали особливістю життя україни, що потерпала від них протягом чотирьох століть. польсько-литовські урядовці, які володіли українськими землями, не захищали їх від татар, a інколи й продавали цілі округи для пограбування. це змушувало місцеве населення озброюватися та організовувати самооборону і розвідку. по всій україні на високих місцях були встановлені стрімкі вежі із смоляними діжками. у разі небезпеки смолу на вежах запалювали, і великі території відразу дізналися про прихід татар. попередження надавало змогу населенню міст і сіл вчасно організовувати самооборону