Политическая жизнь казахских степей после распада государства Абулхаира характеризовалась попытками шайбанидов вернуться к власти, борьбой за присырдарьинские города. Мухаммед Шайбани, бежав в Туркестанский вилайет, начал собирать здесь своих сторонников, заручился поддержкой тимуридов Мавераннахра. Однако уже в 1470 г. в присырдарьинских степях появились казахские отряды. Старший сын Жанибека Махмуд занял Созак, а другой его сын Еренши - Сауран. Здесь Еренши столкнулся с войсками Мухаммеда Шайбани, который в последовавшей битве был разгромлен и вынужден был бежать в Бухару. В 1472 г. Шайбани заключает союз с Муса мырзой, правителем Мангытского Йурта, получил военную тимуридов и начал новый поход на Сырдарью. Ему сдалась небольшая крепость Аркук, которую он сделал своей главной опорой в борьбе за присырдарьинские города. Вначале Мухаммеду Шайбани и Муса мырзе сопутствовал успех. Муса обещал даже провозгласить Мухаммеда ханом всего Дешт-и-Кыпчака. Союзникам удалось взять Сыгнак, но на этом их успех закончился. Из Западного Жетысу на казахским отрядам прибыла большая армия под командованием султана Мурундыка -сына Керея. Встреча союзников с казахами произошла у перевала Сагунлык в Каратауских горах. Войска Мусы и Мухаммеда Шайбани были наголову разбиты, а несостоявшийся хан бежал в Мангастау. Таким образом, в 60-70 гг. XV в. были уничтожены последние следы государства Абулхаира и на политической карте Евразии появились три новых государства, населенных казахами. Степи от Едиля до Нуры и Есиля, Приаралья и Мангыстау занимало Мангытское государство, населенное родами мангыт, алшын, тама, керей, найман, кыпшак. Территории севернее Нуры, долины То-была, Есиля и Ертиса входили в состав Сибирского ханства, главной опорой которого были кереи, найманы, уаки и кыпчаки. Наконец, Жетысу, долины Сырдарьи и Сарысу составляли территорию Казахского ханства, населенного аргынами, дулатами, канглы и жалаирами.
Борьба за сырдарьинские города. Молодое Казахское ханство с начала своего образования повело борьбу за объединение всех казахских племен и присоединение присырдарьинских городов. Со смертью Муса мырзы большая часть ногайцев присоединилась к Казахскому ханству и его территория вышла на западе к Едилю.
Объяснение:
если хочеш можеш сократить☺
Вірш викликав неоднозначну реакцію громадськості. З одного боку, Кіплінгу було пред'явлено звинувачення в зневажливому ставленні до неєвропейських народів, в зображенні їх як недорозвинених, небезпечних, таких, що вимагають постійного контролю та до з боку «білих націй». У зв'язку з цим текст часто розглядався як расистський та проєвропейський-шовіністичний, як прикриття для проведення колонізаторської політики, в першу чергу Великою Британією, виправдовуючи її завоювання в Азії та в Африці гуманістичними міркуваннями. Ряд сучасників Кіплінга, наприклад Марк Твен, гостро критикували його позицію, позначену у вірші «Тягар Білих».
З іншого боку, у своєму не менше відомому вірші «Балада про Захід та Схід» Кіплінг показує себе тонким психологом і знавцем особливостей та проблематики складних взаємин культур Європи та Сходу, побудованих на абсолютно різних ідеологічних та світоглядних фундаментах. У цьому аспекті «Тягар Білих» розглядається також як спроба автора пробити глуху стіну нерозуміння, знайти спільну мову між різними расами та культурами, нехай і з погляду європейця-колонізатора. Під час оцінювання особистої позиції Кіплінга не можна не враховувати і той факт, що сам поет народився, виріс та прожив значну частину свого життя в колоніях, прекрасно знав і любив Схід і його мешканців (особливо Індію)
