Объяснение:
Если условия освещенности неизменны, поступающее в глаз количество света пропорционально
площади зрачка. При увеличении или сокращении освещения, зрачок соответственно реагирует
сужением или расширением. Этот чрезвычайно важный рефлекторный механизм осуществляет
регуляцию количества света, поступающего на сетчатку (светочувствительная часть глаза). Суть этого
рефлекторного механизма адаптации в упрощенном виде состоит: (1) в механическом изменении
диаметра зрачка
и (2) регулированием потока света попадающего на зрительные рецепторы (палочки и колбочки)
в изменении находящихся в них химических соединений, пигментов, которые под действием света
меняются, а в темноте вновь восстанавливаются до исходного состояния. Описанный адаптационный
механизм имеет и защитную функцию – оградить глаз от действия мощных световых потоков. В случае
чрезмерного избытка света включается и реакция закрывания глаза.
В сетчатке глаза имеются два вида светочувствительных рецепторов: палочки и колбочки. Палочек
намного больше и они более чувствительны к свету, но отвечают лишь за черно-белое восприятие,и поэтому в сумерках все цвета «гаснут» - при очень низкой интенсивности освещения человеческий глаз
функционирует лишь на основании сигналов передаваемых суперчувствительными палочками.
Ввиду того, что сокращения и расслабления мышц радужной оболочки происходят достаточно
медленно, изменения диаметра зрачка можно наблюдать в зеркале. Скорость этих изменений не
сопоставима со скоростью вспышки фотоаппарата и поэтому, из-за отражения света от находящихся на
дне глаза кровеносных сосудов, на фотографиях часто получается «эффект красных глаз».
Реакция сужения зрачка является одним из основных безусловных рефлексов человека. Именно этот
рефлекс проверяется у потерявших сознание людей (мы все это видели в фильмах когда потерявшему
сознание светят в глаз фонариком).
Эксперимент является хорошим введением к объяснению строения и функционирования глаза человека.
юпі́тер — п'ята та найбільша планета сонячної системи. відстань юпітера від сонця змінюється в межах від 4,95 до 5,45 а. о.(740–814 млн км), середня відстань 5,203 а. о. (778 млн км). разом із сатурном, ураном і нептуном юпітер класифікують як газового гіганта.
юпітер більш ніж удвічі масивніший за всі інші планети разом узяті; він майже в 318 разів масивніший за землю. однак маса юпітера недостатня, аби перетворитися на зорю, подібну до сонця: для цього його маса мала б бути ще в 70—80 разів більшою. тим не менш у надрах юпітера відбуваються процеси з досить потужною енергетикою: теплове випромінювання планети, еквівалентне 4·1017 вт, що приблизно вдвічі перевищує енергію, яку ця планета отримує від сонця. вірогідним джерелом такої енергії є гравітаційне стиснення.
планета була відома людям з глибокої давнини, що знайшло своє відображення в міфології і релігійних віруваннях різних культур: месопотамської, вавилонської, грецької та інших. сучасна назва юпітера походить від імені давньоримського верховного бога-громовержця.
низка атмосферних явищ на юпітері — такі як шторми, блискавки, полярні сяйва, — мають масштаби, що на порядки перевершують земні. примітним утворенням в атмосфері є велика червона пляма — велетенський шторм, відомий ще з xvii століття.
юпітер має понад 67 супутників, найбільші з яких — іо, європа, ганімед і каллісто — було відкрито 1610 року. дослідження юпітера здійснюють за наземних і орбітальних телескопів, з 1970-х років до планети було відправлено 8 міжпланетних апаратів наса: «піонери», «вояджери», «галілео» та ін. у 2011 році було запущено автоматичну міжпланетну станцію юнона (. juno, також jupiter polar orbiter, розроблена наса і лабораторією реактивного руху), яка розпочала детальні дослідження юпітера 4-го липня 2016 року.
