Люди завжди хотіли передбачити своє майбутнє. Іноді прогнози їхні збувалися, але частіше – ні. Стали реальністю мрії про водні машини, польоти в космос та на інші планети. Та сьогодні ми знову мріємо!
гаючи за життям людей, я часто замислююсь над тим, що чекає наше людство в майбутньому. Іноді мені здається, що ніколи не буде воєн, що людина не долетить знищення всього живого на Землі.
Хочеться вірити, що всі люди будуть жити у злагоді з навколишнім світом, зі своєю совістю. Але виходячи на вулицю, я часто бачу нікому не потрібних дітей, старих людей. Часто бачу по телевізору катастрофи в шахтах, падіння літаків.
Гинуть люди, тварини, ріки. І тоді мені здається, що людство не має майбутнього. Однак будемо вірити, що матінка-земля і природа – вічні, що людська душа – безсмертна. І нехай щастям та радістю стане майбутнє часто нерозумних дітей-землян
С наступлением XX века в портрете за художником окончательно закрепилось главенствующее положение над изображаемым. Демонстрация собственного стиля превращается в абсолютную задачу. Но все стилистические и духовные поиски художников по-прежнему устремлены к точному отражению мироощущения человека и его положения в мире.
С приходом фотографии живопись находится в поисках нового изобразительного языка и новых идей. В фотографическом, как и в традиционном живописном изображении, мы можем увидеть модель только с одной стороны. Основатель кубизма Пабло Пикассо (1881-1973) находит самобытное художественное решение. Трехмерное изображение человека можно сначала разобрать по частям, а потом сложить в нужном порядке по законам композиции.
