Сыр өңірі – белгілі бір дәстүрдің ғана жеке дамыған жері емес, тоғыз жолдың торабы, сан түрлі тарихи оқиғалар мен көзқарастар бір мүддеге тоғысқан өлке. Сол себепті өңірде өмір сүрген жырау, жыршы, ақын, күйші, әнші, сал – серілер шығармашылығы әлем әдебиетінде сирек кездесетін құбылыс ретінде өзіндік сипаты басым өнер түрі есебінде айрықша назар аударады. Сыр елінде өмір сүріп, аты үш жүзге мәлім болған ақын – жырауларымыз ұрпақ тәрбиесіне, инабаттылық пен ой – өрісінің дамуына, эстетикалық талғам биігінен көрінуін басты назарда ұстаған.Мысалыға, атақты Ешнияз сал, Жиенбай Дүзбенбетов, Сәрсенбай Бөртебаев, Тұрымбет Салқынбаев, Тасберген Құлманов, Шегебай Бектасұлы, Рүстембек Жиенбаев, Дайырдың Оңғары, Молдахмет Дабылов, Жүсіп, Ібаш, Дүйсен, Мұзарап, Үбісұлтан, Әкімгерей, Көшеней тағы басқа да есімі елге кеңінен танылған жыршы-жыраулардың туған, өмір сүрген жері Сыр бойы, Қасиетті Қармақшы жері.
Центральний герой поеми – Еней. Лише перші рядки поеми співзвучні «Енеїді» І.Котляревського: Еней був парубок моторний, / на всякі всячини мастак [2, с. 1].
Еней з товариством «пристає до берега» і веде земне життя на території України. Життєві шляхи героя не були легкими. У четвертій частині «Енеїди» І.Котляревського є важливий для розуміння ідеї твору епізод: паромник називає свій народ довічно переобтяженим роботою волом. Г.Бевз ніби продовжує розвиток цієї проблеми, показуючи Енея на новому історичному, часово-просторовому витку, «поселивши» його на українській землі. І прожити Енею випало реальне життя землянина, хоча це той Еней (душа безсмертна, тож «потинявшись досить, душа колись таки попросить бодай під поганенький дах» [2, с.3]).
Еней живе у ХХ столітті, «воскреслий» - у ХХІІ-му. Працював на будівельному майданчику у Кривому Розі, одружився, через сусідку Настю переїхали на Уманщину до Кочержинців у хату померлих батьків Енея, народились донька і троє синочків, пройшов герой шляхами війни, повернувся додому у голодному 1946-му, «украв» дійничку» пшениці і потрапив на 15 років у ГУЛАГ, за три місяці до звільнення зник. З’явився знову у 2105 році – його бульдозеристи вирили із вічної мерзлоти. Еней знайомиться з реаліями нового життя, розповідає про минуле, працює консультантом у музеї, одружується із тридцятирічною аспіранткою Марі, мають двох дітей із пробірки. У такий же б «Еней тисяч дві зачав життів» [2, с.41].
Мабуть, недаремно автор дає героєві прізвище Бож, бо все під силу лише Богові. Думається, що зумисне Г.Бевз не подає картини пекла чи раю. Він, певно, хотів показати, що життя на Україні у першій половині ХХ століття і було пеклом. Люди дуже тяжко працювали, а винагороди за це не мали.
