Справді, людиною на землі створено багато величного і дивного: пам’ятники архітектури, знамениті полотна художників, єгипетські піраміди, заводи, а також досконалі в технічному прогресі морські кораблі та повітряні лайнери. А скільки написано лише нашими співвітчизниками літописів і книг! Щороку засіваються безмежні простори України – хлібне поле нашого народу. Збудувати дім чи хату, викувати шаблю і плуга, змайструвати колиску і вишити рушник. Усе це праця щоденна, кропітка – нею живе людство на землі. Пісню створити – також потрібно затратити працю – працю духовну.
Великий трудівник у сфері людського духу геніальний Іван Франко дав чудове визначення тим силам, які підтримують людину та й ціле людство на світових дорогах:
Пісня і праця – великі дві сили!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий – як ляжу – в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
Заповіт працелюбства поетові залишила його мати-селянка:
Синку, кріпися! – мені ти твердила –
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей!
І поет усім своїм життям стверджує слушність цих слів, дякує своїй матері за добру раду, признається, що він «її правди не раз дослідив». «праця дала до життя мені принаду» – свідчить він. Разом з тим у цій поезії говориться про радість праці вільної, творчої і про тяжкий гніт під’яремної, яка передчасно зводить людину у могилу. Тут слушно згадати Тараса Шевченка: «Там матір добрую мою, ще молодою у могилу нужда та праця положили…». Цю саму думку висловлював і Василь Симоненко у вірші «Дума про щастя» – від тяжкої колгоспної праці у доярки «руки й ноги ночами гудуть».
