1. Материна любов, ласка, її незабутні очі супроводжують нас усе життя. Тож не даремно кожен із нас чується молодим і всесильним доти, поки жива мати. 2. Ніколи не/було кращого побратимства для військової справи, як побратимство Нечая з Богуном. 3. Людська недоля будила не розпач в мені, а бажання кращої долі, яснішої. 4. І тоді стара хата ставала незвичайною, бо стояла вся в прекрасному живому вінку, в центрі пелюсткового багаття . 5. Неодмінна умова виготовлення фарб: використовувати не свіжі квіти чи трави, а висушені. 6. Рибка насправді не була неслухняною – вона просто була цікавою до всього і зовсім не боязкою. 7. У нас не було ні правди, ні волі, у нас відбирали віру. 8. Наше знайомство було незвичайне, і я його повік не забуду. 9. Без сумніву можна, вважати: ні/хто з українських письменників за останню половину віку не справив більшого впливу на громадську думку в Україні, як Гончар. 10. Ніщо не гине навіки, окрім марного. 11. Він не обіцяє спокою, він вимагає високого ладу душі, він не дозволяє розмінювати життя на дрібниці, він не допускає спрощень, він не вдовольняється частковостями, несуттєвістю, мізерними окрайцями життя, бо ж людині потрібен цілий світ.
1-Б
2-Г
3-А,Г
4-В,Г
5-В
6- У лісі мене чарувало все: пташки, трава та високі дерева.
В цей день Олену дратували навіть дрібниці: стукіт олівця і шум вітру.
Віталій отримав від батьків такі подарунки: телефон і поїдку на море.
7 -
8 - Здавалось, вона зараз вибухне від злості.
Їм здавалось, що от-от почнеться дощ.
9 -
Мово рідна, ти, як море, безконечна, могутня, глибинна. Котиш і котиш хвилі своїх лексиконів, а їм немає кінця – краю.
У тобі світлоносна мудрість віків і пам'ять тисячоліть, зойк матерів у годину лиху і непереможний гук лицарів твоїх у днину побідну, пісня серця дівочого в коханні своїм і крик новонародженого. Красо моя, у тобі неосяжна душа народу, його мудрість і щедрість, радощі й печалі, його труд і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.
Скарбе мій єдиний, з тобою я найбагатший і найдужчий у світі, а без тебе – перекотиполе, що його вітер несе у сіру безвість , у млу небуття.
Твердине моя, ти є Правда, Добро і Краса народу нашого. Тож такою і будь вічно!
