Ярозповім чому саме я не читаю книги, на це є декілька причин, по перше це займає дуже багато вільного часу, я скоріш подивлюся кіно чи хоча б стислий зміст, але це якщо сюжет книги буде цікавий, розумієте час швидкоплинний і не всіх є час та бажання сидіти та годинами читати книги, але якщо людина хоче читати ніхто не має ні в якому разі їй забороняти, так само і навпаки ніхто не має права змушувати вас щось читати, ось ми плавно і переходимо до другої причини чому я не читаю.( обычная проверка на ошибки, просто времени нет): друга причина це освіта та в окремому стані це література, саме цей предмет відбиває взагалі бажання читати книжки, саме там ви розумієте на скільки взагалі можуть бути нудні книги, в 5 класі ви читаєте казки, в 6-цікаві оповідання, а далі освіта вважає що ви вже підросли, та починає підсовувати зовсім не цікаві оповідання, да і взагалі людина зроблена таким чином що їй все набридає, так само й мені набридла література, а тобто і книги взагалі.література яку ми вивчаємо була написана тодішніми письменниками для своїх нащадків, а не для того щоб їх вчили 200 років по тому, я взагалі не розумію для чого ми вчимо чергову біографію якогось письменника, а потім через декілька днів забуваємо, а знаєте чому? бо якщо людині не цікаво дитинство, та життя письменника він не зацікавлений в його творчості, він ніколи і не запам'ятає біографію цієї ! якщо ви скажете мені що людина яка читає стане розумнішою це все брехня, можна почитати 100 книг і нічого не зрозуміти, а можна подивитися гарний фільм, та щось з нього винести, це вже справи особисто кожного, але в вік передових технологій книги вимруть рано чи пізно, подобається це вам чи ні, головне щоб інформація з цих книг нікуди не зникла.

Добрий день, Яво! Ти мене зовсім не знаєш, але особисто мені здається, що я тебе знаю вже не один рік. У всякому разі, я знаю багато твоїх пригод і витівок, знаю де ти живеш, знаю твоїх друзів, знаю, як ти виглядаєш, вважаю, що знаю і твій характер. Добре взнати тебе мені до дуже цікава книга В. Нестайка, в якій ти і твій кращій друг Павлуша були головними героями.

Ви з Павлушею найкращі друзі та напарники, затоваришувати з вами хотіла б і я. З вами мені було б дуже цікаво, бо ти постійно вигадуєш різноманітні витівки, які іноді, на перший погляд, здаються навіть злими, але це зовсім не так, бо ви з Павлушею лише хочете, щоб у селі ви завжди були на виду і щоб про вас постійно говорили. Мені здається, що тієї енергії, яка буквально фонтанує з тебе, вистачило б і на мене. Та й сама я здатна вигадувати цікаві розваги, які обов’язково б тебе захопили.

Я впевнена, що, незважаючи ні всі свої витівки, ти, Яво, добрий, співчутливий до чужого горя та сміливий хлопець. Крім того, я розумію, що попри усі твої суперечки з Павлушею ти для нього справжній друг, таким би справжнім другом ти був би і для мене.

Мені було дуже цікаво читати оповідання про твої пригоди, при кмітливі, веселі і відчайдушні витівки, які ти вигадував і разом з Павлушею приймав у них участь. Не менш цікаво мені було б разом з тобою брати участь у цих витівках.

Книга В. Нестайка «Тореадори з Васюківки» мені дуже сподобалася, а поки я її читала, ти, Яво, та твій товариш Павлуша стали для мене справжніми друзями. Я сподіваюсь, що якби нам довелося жити в одному селі, ходити в одну школу та разом відпочивати, я б теж стала для тебе не менш гарним другом, ніж Павлуша.

Ти, Яво, добрий, веселий та дотепний, і спогади про тебе залишаться у мене на все життя. А зараз я з тобою прощаюся і сподіваюся, що усе твоє життя буду добрим, веселим і щасливим, як і твоє дитинство.

До побачення, Яво, і усього тобі найкращого!»

Объяснение:

Беркутів почалася з однієї делікатної деталі: права власності на землю. За (не)написаним сюжетом підписав одного дня князь Данило (Галицький) указ: дарую боярину Тугару Вовку землі Тухольщини в українських Карпатах — і понеслось.

Вже тоді у XIII столітті існував такий собі квазіринок землі і для князя у цьому випадку працював принцип «чия держава, того і землі». Земельного кадастру, свідоцтв на право власності та подібних юридичних речей тоді ще не існувало. «Заслужив в мене боярин, чому б не подарувати йому трохи землі?», — десь так приблизно подумав князь і підписав відповідний документ.

Воля глави держави тоді — безумовний закон. Ніхто з його «адміністрації» не збирався з’ясувати, хто давним давно вже володіє цією територією. Формально все просто: в кого документ, той і правий. Так частина державної землі стала приватною, але питання: де була лінія розмежування між державною власністю князя і муніципальною владою громади села Тухля?

Приїздить зарозумілий боярин тепер на свої землі і з’ясовує, що на практиці все трохи інакше: громада Тухлі нічого про це не знає та не збирається підкорятися його волі. Місцеві продовжують випасати овець, ходити на полювання та жити вільним життям як і раніше.