Так тихо, що соромно порушувати цю тишу будь-якими рухами. Листя. Синє листя. Синє від інею. Гарячий чай. Крісло. Ковдра. Приємне тепло по тілу. Дихаю на змерзлі долоні і грію їхні про чашку. Хочу вигнати із собі залишки осені, стрибаю, щоб розігріти притулок, нарешті втомлююсь й аби завмираю .Павутиння. Мільйони ниточок павутиння. І люди. Листя. Сонце. Повітря. Знову павутиння. Тихо. Тепло. Сухо. Прозоро. Місто. Повільні рухи. Стежка. Стежка. Золото. Ліс. М'якість. Трава. Дерева. Небо. Тиша... Сон хилити. Не хочу заплющувати очі. Мить, ще мить. Хочеться бігти, кричати, несамовито нестися кудись удалечінь. Якась тепла свіжість. «Мурашки» по нині.
