Моя домашня тварина — це кішка, яку я колись назвала Іриска. Моя кішка — біло-руда, зі смужками. Очі в неї світлі, погляд ясний. Вушка з одного боку білі, а з іншого — руді.
Одного разу з моєю кішкою Ірискою стався цікавий випадок. Вона сиділа на підвіконні й дивилася у вікно. Вікно та кватирка були щільно закриті. І раптом до вікна підлетіла синиця і з цікавістю стала заглядати в кімнату. Іриска напружилася, і навіть трошки зафиркала. Але кидатися на синицю вона не стала. Розуміла, що до синиці їй не добратися, їх розділяє скло.
Взагалі, моя кішка Іриска дуже розумна. Коли вона тільки з’явилася в нас, то швидко розібралася в тому, що таке когтеточка й лоток. Ночами моя кішка не бродить, а спокійно спить. Починає возитися тільки за п’ятнадцять хвилин до дзвінка будильника.
Я ніколи не кричу на свою кішку. Адже в них відмінний слух. Вони чують писк миші під підлогою навіть при гучних звуках. Якщо я в чомусь незадоволена своїм вихованцем, то намагаюся вселити їй щось, просто кажучи впевнено. Інтонацію моя кішка розуміє відмінно.
Іриска дуже любить рибу, а ось сметану не надто. Коли моїй кішці подобається якась їжа, вона смішно крутить вушками.
Коли в Іриски був день народження, я їй заспівала пісеньку, а вона постукувала лапкою.
Що ще я можу розповісти про кішку Іриску? Вона побоюється порохотяга й пральної машини, але не боїться сусідського грізного пса Дунгуса та не любить залишатися наодинці. Напевно, іноді їй хочеться сказати мені, що ввечері треба поспішати додому, що вдома мене чекають не тільки рідні, а й віддана кішка.
