Монети стали платіжним засобом близько 700 року до нашої ери у Греції. Виготовленням монет займалася держава. Монети виготовлялися з золота, срібла, міді або інших металів і мали лицьову (аверс) та зворотню (реверс) сторони та бічну поверхню (гурт). Справа виготовлення монет була відносно простою. Спочатку плавили метал та виготовляли з нього круглі диски, а потім на них наносили карбування.
Слово «монета» - це одно з імен давньоримської богині Юнони і одночасно назва місця, де карбували ці грошові знаки.
Одночасно з появою монет з*явилися й ті, хто ці монети підробляв. На мідний диск наносили тонкий шар золота або срібла. Цей вид злочину був вельми розповсюджений, і за нього була передбачена смертна кара. Підробити монету можна було досить просто, тому що вони не мали правильної форма, а карбування наносилось не дуже чітко.
Тоді й виник засіб перевірити – чи справжня монета. Гострим ножем зрізався краєчок диска, і тоді можна було виявити підробку.
Карбування монет було державною справою. Випуск кожної нової монети був пов*язаний з іменем нового правителя.
У 1792 році при розкопках у Києві була знайдена перша давньоруська монета. Це була срібна монета часів князя Ярослава Мудрого, яка так і називалася – «срібник».
Тепер монети виробляють із різних сплавів міді, нікелю, алюмінію. Монета була й залишається платіжним засобом, хоча в наш час її витісняють паперові або й взагалі віртуальні гроші.
Монети часто слугують амулетами, є звичай залишати «на щастя» монетку з першої зарплати, кинути її у море, щоб іще колись повернутись на улюблене місце. Монети – не лише історія та мистецтво.
Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження — духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття — завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: "Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба". У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну Норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: "Хліб — усьому голова", "Є хліб — буде й пісня". І дійсно, без хліба не буває смачною найвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Объяснение:
вот списуй думаю правильно
