Я – Людина! Я – частина суспільства! Я поважаю та дотримуюсь законів писаних і неписаних. Я маю свою роль у цьому світі і моє життя не пройде марно! Це все звучить гордо. Чи не так? Та чи кожен з нас може впевнено промовити, що він заслуговує на те, щоб називати себе Людиною? Чи достатньо для цього мати лише людську подобу? Чи може розум і душа є визначальними? Хто відповість на ці питання? Великий Творець чи може сама людина, яка з дня у день створює себе самостійно?
Серед буденного клопоту і постійної метушні, ми інколи зупиняємось, щоб зробити глибокий вдих. І в цей момент ми озираємось навколо себе і помічаємо, що все, що нас оточує, далеке і марне… Яскраві вогники міста тьмяніють і ми починаємо думати над тим, куди ми весь цей час біжимо стрімголов, до чого ми прагнемо і що представляє з себе весь цей простір навколо нас, ці люди, що кожен день проходять крізь наше життя, як ніби через вокзал, де просто чекають свого потяга, і залишають його, як тільки потяг прибуде, і в душі від цього становиться порожньо і сумно, навіть від секундних зустрічей.
Навіщо людям закони, якщо вони і так люди? Через те, що дехто забуває про Совість і їм потрібні жорсткіші міри? Де ця межа між людиною біологічною і людиною моральною? Давно стерлась… З роками стала невидима… Про неї забули і не прагнуть згадати! Але якщо ж ви справді люди, то чому ж ви просто не можете слухати свого серця? Навіщо ми обмежуємо свої дії?
Я вважаю, що у наш час закон – це милиці для моралі. І що ми розучилися думати серцем, і тепер думаємо лише головою. І ще намагаємось себе виправдати, говоримо, що серце не може думати, тільки відчувати. А це далеко не так, бо серце теж думає, але трохи інакше. Йому не потрібні закони… Воно не знає зла…
І навіть візьмемо, для прикладу, такий момент, коли ми хочемо до ншим. На цей вчинок нас спонукає серце, а розум тільки після цього сигналу вирішує, як чинити в цій ситуації. Він зважає на те, як це сприймуть люди, яка від цього може бути вигода і тд. Але це ж неправильно! На таких прорахунках Людиною ж бо звичайно стати можна, але це буде лише в очах інших… А чи не важливіше твердо стояти на ногах для себе самого! Щоб не ми пристосовувались до ситуації, а щоб ситуація сама робилась для нас вигідною.
Що ж я цим всім хочу вам сказати: призначення людини – бути Людиною. Бути Людиною – робити все за покликом серця! Робити щось у житті за покликом серця – прожити життя немарно!
Цінуйте кожну мить життя, бо вона безцінна… Ні на що не проміняю осінній шепіт голих лип, дотик метелика, скрипучий сніг, котрий сипав усю довгу ніч, і сизокрилу хмару літньої грози, і квітучі сади, які зводять з розуму своїм ароматом весною. Безцінним є повітря, яким я дихаю, і вода, якою втамовую спрагу. Безцінний соловейко на калині та жайвір у небі. Кожна мить життя – прекрасна і захоплююча.
Життя тільки здається декому коротким, насправді воно – довге, а ще – широке, а ще – глибоке, як могутня ріка. Життя стає неосяжно великим, коли навчаєшся отримувати насолоду від будь-якої його миті, від найменшої дрібнички.
Якщо відверто радіти своїм близьким, кожній хвилині спілкування з ними, якщо не стомлюватися любити і мріяти, якщо захоплюватися кожної миті – життя подарує свою благодать і вічність. Ніколи не чекатиму від життя якогось чуда: чудо мені вже дано – я живу. Уявіть: мені, як і вам, пощастило народитися! І це була перша щаслива миттєвість з їх безкінечної низки.
Як сказав колись безсмертний Гете: »Велич людини в тому, що вона - єдине з усіх створінь, здатне перетворити мить у вічність».
