Лесина подорож до пірамід Подорож до пірамід відбувалася навмисне звечора, щоб подивитися на тисячолітні пам’ятники в місячну ніч, коли вони здаються особливо величними й загадковими. До того ж у такий час менше помітні пошкодження, яких зазнали ці витвори від довгого часу й безжалісного впливу людини. Ще здалеку, на підході до групи пірамід, хтось згадав, що понад сто років тому на цьому місці проходив Наполеон зі своєю армією. Показуючи рукою на піраміди, він сказав своїм воякам: — Солдати, на вас дивляться сорок століть із висоти оцих пірамід! Цього досить, щоб бути хоробрим! Мандрівники минули піщаний горб, спустилися в неглибоку улоговину й звідси дивилися на громаддя трьох пірамід, що вимальовувалися на тлі неба монументальними силуетами. З цієї тисячолітньої тиші раптом прорвалося моторошне завивання шакалів. Леся разом з іншими обійшла поволі Хеопсову піраміду, яка вражала своєю величчю. Цю найбільшу кам’яну споруду стародавнього світу збудував для себе фараон Хеопс майже три тисячі років до нашої ери. Ейфелевої вежі в Парижі це була найвища споруда світу — сто сорок шість з половиною метрів. її складено з точно вирізаних і щільно припасованих вапнякових блоків масою майже дві з половиною тонни кожний. На цю споруду було використано два мільйони триста тисяч таких блоків. Це неймовірна річ для тодішньої техніки, власне, за її відсутності. Поряд стоїть піраміда Хефрена, нижча від попередньої лише на три метри. Дивне почуття опанувало всіх, коли проходили поміж цими двома рукотворними скелями. Хоча відстань між ними була досить велика, однак здавалося, немов щось зависло над головою і тисне, давить до землі. Ішли мовчки, намагаючись ступати безшумно. На обличчях — чи то затамований страх, чи просто пригнічення… Коли трохи відійшли, Леся, немов сама до себе, сказала, що стан деякого збентеження й розгубленості цілком зрозумілий: перед собою бачиш усю марність величної праці, укладеної (з примхи деспота) у нікому не потрібну геометричну фігуру, бачиш трагедію стародавнього народу. Після цього мандрівники попрямували до статуї Великого сфінкса, що височіла поблизу пірамід. На Лесю дивилася кам’яна напівлюдина-напівзвірина з рештками лев’ячої гриви, з дірками на місці носа й очей. Кажуть, що голова сфінкса свого часу слугувала мішенню для наполеонівських солдатів. Тисячі років ця потвора непорушно дрімає серед пустелі. Витесана із суцільної кам’яної брили, вона сягає двадцяти метрів заввишки, п’ятдесяти семи метрів завдовжки і важить майже п’ятнадцять тисяч тонн. «Ми бачили великі піраміди й Великого сфінкса, — писала Леся, — це справді щось єдине на цілім світі! Ніякі картини, фотографії не можуть дати справжнього поняття про душу цих камінних істот. Особливо сфінкс — він має велику тисячолітню душу, живі очі, він немов бачить вічність. А який там пейзаж перед очима сфінкса!.. Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла до кінця його геніальний хист».
