Тема й основна думка тексту дорогий образ

Скільки сягає око, усе навколо вкрите кригою. Часом ця крижана пустеля нагадує розбурхане море, хвилі якого раптом скам’яніли, замерли. Це порівняння викликають мільйони торосів — крижин, що стирчать поламаними скелями в кілька метрів заввишки. Іноді серед цих торосистих полів попадаються чималі прогалини абсолютно рівної криги. Здається, що це аеродроми, які готувала сама природа.

На одному з крижаних аеродромів, у самому серці цієї пустелі, підносилася невеличка хатина, побудована людського рукою. Стіни й покрівля хатини блискотіли під місячним сяйвом. Хатина була збудована з криги. Поруч стояв намет, а біля нього — якась коробка й тичка з флюгером (За М. Трублаїні).

Улітку багато людей задіяні у праці на полі. Хто догляда овочі, хто косить траву, а хто вже збира перші врожаї. Відпочиваючи за містом, я часто гала за такими працьовитими людьми і мені дуже подобалась їх старанність. Наприклад, ви можете запитати: «Що може зацікавити у праці звичайного косаря?». Та чи знаєте ви — наскільки, це клопітка робота? Тільки но сонце починає сходити на небі, а косар вже прямує на своє поле. Спочатку він обходить і обдивляється траву, вибирає з неї гілля, що можє заважати і починає точити косу. До роботи він приступа завзято і починає прокошувати невеликі рядки один за одним відкидаючи траву в один бік. Під час замаху косар стоїть прямо і опирається на одну ногу. Працює  довго, майже до обіду, без перепочинку, а опісля знову береться за діло з тією самою енергією. Я дуже поважаю таких людей, за їх силу і характер.