Т.Г.Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.
Народився Тарас Шевченко (1814-1861) в селі Моринці, що на Черкащині, в сім'ї кріпаків поміщика Енгельгардта. Дуже рано хлопець залишився круглим сиротою. Подальша доля малого Шевченка - аж до викупу його з кріпацтва - була пов'язана з долею Енгельгардта, з Петербургом. Тут Шевченко познайомився з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком, з поетом Євгеном Гребінкою, а згодом - з Карлом Брюлловим і Василем Жуковським, які відіграли в житті Шевченка надзвичайну роль, - у 1838 році викупили його з кріпацтва. Того ж року Шевченка зарахували учнем Академії мистецтв. Навчався він під керівництвом Карла Брюллова. А вже 18 квітня 1840 року з'явилася перша збірка поезій – «Кобзар» - подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й у самосвідомості українського народу.
