День народження – це одне із найулюбленіших свят більшості людей. Це і не дивно, адже в цей день людина отримує найбільше подарунків та побажань, її чекають приємні сюрпризи та зустрічі з друзями. В цю днину відчуваєш себе найважливішим на всій Землі.
Коли я прокидаюсь в свій День народження, то перше, що бачу – це подарунок, котрій стоїть на моєму столі. Це така сімейна традиція – залишати його там. В цей час мама вже хазяйнує на кухні, звідти долинають смачні запахи, котрі примушують швидше піднятись з ліжка і піти до неї. Неня мене ніжно цілує і намагається попіднімати за вуха стільки разів, скільки років виповнюється, але я пручаюсь, бо цей процес мені не дуже подобається. Тут же підходить і батько, котрий вже підготував якийсь веселий жарт.
Потім ми з ним починаємо прикрашати кімнати, адже по обіді до мене в гості мають прийти мої друзі. Ми надуваємо кольорові повітряні кульки, на яких тато пише різноманітні побажання для мене, а опісля розміщаємо їх на дверях та вікнах. Далі тато показує підготовлену вже стінгазету з яскравими малюнками та побажаннями. Її він розвішує на стіні в моїй кімнаті. За цей час мама вже наготувала багато смачних страв. На столі ледь вистачає місця, щоб їх поставити, але вона всеодно переживає, бо їй здається, що це мало. Так поступово підходить той час, коли починають сходитись мої гості.
Друзі приходять вчасно. Кожен з них мене вітає, дарує подарунок, а деякі презентують навіть квіти. Потім ми сідаємо за стіл, гуляємо в різні ігри, співаємо караоке, беремо участь в підготовлених батьками конкурсах. Але на жаль швидко підкрадається пізній вечір, і гості починають збиратися додому.
Я дуже люблю свій День народження. Адже це дуже веселе свято, після якого залишається купа чудових спогадів, ну і, звичайно, гора прехороших подарунків.
Якось голодний Вовк побачив у лузі Коня. – Ага, здається, нарешті пощастило, – посміхаючись в сіромаха. Вдаючи доброзичливість, він наблизився до скакуна та привітався: – Доброго ранку! – Доброго ранку, Вовче. – Де це твій господар? – Гадаю, що вдома. – Чудово! Обід навіть не потрібно виборювати! – вже не приховуючи справжніх намірів, люто блиснув очима сірий. – Ох братику, який же з мене обід, тільки поглянь: навіть шкіра не зідрана. – А що ж робити? – стурбовано пробелькотів хижак. – Підійди до мене ззаду, вхопися за хвіст і потягни. Ось побачиш, шкіра вмить злізе. Сірий вирішив дотримуватися вказівок. Але щойно протягнув лапу до хвоста, як Кінь замахнувся копитом прямо у Вовка. Хижак кумедно беркицьнувся й утік. Мчить сіромаха долиною, аж дивиться – біля лісу Кізонька стоїть. – Доброго дня, подруго! – Добридень! – Я тебе зараз з’їм. – Нічого доброго з цього не вийде! – Це ще чому? – Поглянь уважніше: з такою важезною здобиччю – одна морока. – Що ж робити? – Здається, знаю. Для цього, Вовче, намагайся впевнено триматися на лапах і якнайширше роззявити пащу. Я ж розженуся з гірки і спробую заскочити тобі прямісінько у шлунок. – Як чудово придумала, – зрадів сіромаха. Кізка розігналася як слід. Коли ж наблизилася до хижака, то наставила вперед роги. Вовк тричі перекинувся, а щойно розплющив очі, промовив: – Цікаво, з’їв Козу чи ні? Та, мабуть, таки проковтнув. А інакше, чому б не міг підвестися? Ще цілу годину потягувався на землі хижак. – Щось однією козою не наївся. Необхідно знайти ще якусь здобич, – промимрив сірий, важко зводячись на тремтячі лапи. Помчав Вовк до села. Коли дивиться – назустріч йому прямує чоловік з аршином. – Здрастуй! – каже сіромаха. – Здрастуй. – Приготуйся, зараз тебе з’їм! – Добре, – відразу погодився чоловік. – Але спочатку пропоную виміряти твій живіт, аби з’ясувати, чи поміщуся в ньому. – Згода. Тільки швидше. Схопив селянин Вовка за хвіст. Замахується палицею та примовляє: – Аршин у довжину, аршин у ширину. Насилу сіромаха вирвався з міцних рук чоловіка. Відтоді хижак боїться навіть підійти до села...
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
