Ситуації спілкування із свого життя

Кожну людину з раннього дитинства готують до того, що треба вчитися. Коли підліток приходить в школу, його захоплює цікаве життя. Він дізнається ціле море слів, галасливий океан мови підхоплює його за широкими дверима школи. Крізь живі бесіди вчителів, сторінки сотень книг вперше бачиться йому неосяжно-складний всесвіт. На чорній дошці класу різко біліє строга формула математики. Через слово ми дізнаємося те, чого не бачили і не знали ніколи. На уроках української мови ми дізналися, що вивчати будову слова — це захоплююче заняття. На уроках літератури летить радісна і гірка пісня вірша. Уроки природознавства допомагають нам краще дізнатися і полюбити тваринний і рослинний світ лісів, полів і пустель.

Багато таємниць життя відкривається тим, хто вивчає науку, техніку, ремесла, мистецтво. Щоб пізнати мир, треба багато читати, вивчати на уроках, не пропускаючи жодного слова вчителя. Адже тоді можна навчитися розмовляти не тільки на української, але і на іноземних мовах. А це так цікаво! Іноземні мови допомагають нам спілкуватися з людьми з інших країн, розуміти їх, дізнаватися багато цікавого.

Все здійснюється за до мови. От чому треба вчитися.

Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. То й повість починається, як починаються казки: "За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними... був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями". 

З 28 на 27 лютого старого стилю в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака пана Енгельгардта, Григорія Шевченка, народився син Тарас. 

Батько й мати на панщині, то й доглядала за малим Тарасом старша сестра Катерина, яка й сама ще була дитиною. Хочеться їй самій ще з подругами погуляти, то посадить малого в ямку на вигоні, накаже не вилазити та й майне до гурту. Згада про малого тільки тоді, як із поля покажеться череда. Вітром летить до ямки, а воно сидить. Як побачить Катрю, з плачем викидає рученята. І картає себе Катря, що покинула дитину саму на вулиці. Ідуть вони за село виглядати маму й татка. 

Минають роки... Росте Тарас... Тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче бурлакування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра нагороді... І мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на могилу... 

Сад темний, густий, бур’янами зарослий. Невесела й хата Шевченків зимою та восени — кривобока, стара, стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими латами. А весною зацвіте садок , посіє Катря квіти під вікнами, і суму мов не було. Вперше по весні Шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. Але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. Зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. То мати й розповіла про їх клопіт: Тарас десь дівся. Скрізь обшукали, та так і не знайшли. Вирішили після вечері знов іти шукати.

Зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. Всі забули на деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч. Аж тут Катря побачила Тараса. Почали допитуватись, де був. Хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й привезли додому. А як повкладала мати дітей спати, а сама з сусідами сіла на призьбі, почав Тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. Де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають. Крадькома прислухалася мати: 

—