Пишіть слова у дві колонки: 1) із сурядними сполучниками; 2) із
підрядними сполучниками.
дав та аби, буцім, зате, краще ні тяг проте, зняв
щоо", , дарма що, в міру того як, все і але, тимчасом як, та, або

Дерева цілий день вимітали небо своїми зеленими мітлами, і надвечір з-за хмар таки виглянуло сонце. Воно було велике і засоромлене. Гроза змила втому не лише з вродливої природи - я майже фізично відчував, як у грудях забрунькувала радість...
Я сів на лавку в скверику й усміхався деревам, сонцю, пошматованим хмарам і перехожим. Потім поруч зі мною сіла дівчина. Вона, теж радіючи всім єством, жадібно впивала очима красу надвечір'я...
- Чому ви посміхаєтесь?
Вона здивовано глянула на мене і відповіла:
- Хіба я знаю?
Ми сиділи і посміхалися всім і всьому, а я - трішечки - посміхався лише для неї, і вона - трішечки - посміхалася лише для мене. І нам було прекрасно і весело, і між нами не було нічого, крім німої щирості.
- Боже мій, до чого тепер безсоромна молодь! - зупинився біля нас перехожий, сповнений гніву. Це був такий дисонанс* у надвечірній радості, що різонув навіть мої немузикальні вуха. Але я посміхнувся йому й мовив:
- Це ви, мабуть, не про нас кажете...
- Ні, я кажу про вас! - перехожий аж тупнув ногою.
- Даруйте, але ми нічого не робимо.
- Хіба можна так зухвало показувати всьому світу своє щастя?
- У нас немає ніякого щастя, - посміхнулася йому дівчина. - У нас є тільки радість.
- І до того ж, у кожного своя, - докинув я.
- Ви ображаєте людей, ви своєю поведінкою наводите тінь на теперішню молодь, - вичитував нас перехожий.
- Хіба посмішка може когось образити або накинути тінь? - допитувався я, хоч і не сподівався ніякої відповіді.
Я знав, що він повчатиме нас, доки не зіпсує настрою і мені, і дівчині, і вечорові. А потім піде, задоволений собою так, ніби й справді утнув щось дуже гарне.
- Ну, чого ви сидите перед очима у всіх і шкірите зуби? - дощуль-пувався він. - Хіба для вас мало закутків?
- Чого це посмішки треба ховати по закутках?
- Бо треба поводитись пристойно.
- Ви, певне, думаєте, що ми... закохані? - раптом запитала дівчина.
- У всякому разі, якісь там фиглі-миглі між вами є, і не треба ними муляти очі порядним людям.
- Та ми навіть не знайомі! - засміялася дівчина.
Від несподіванки він ледве не став кам'яним монументом.
- Як? Ви навіть не знайомі? І ви сидите поруч і посміхаєтесь одне одному перед очима цілого міста?
Мені здавалося, що він репне від гніву. Він так заходився шпарувати нас банальностями, що навіть сонце спіткнулося і нахромилося на вістря тополі. Я хотів уже заткнути вуха і сторчма кинутися, куди влучу..

Цінуйте кожну мить свого життя!
Адже ніхто не знає, скільки кожному з нас залишилося жити. Хтось проживе до ста років, інші - ні. Але скільки б не залишилося, цього все одно замало, бо життя таке привабливе і стільки хочеться зробити і побачити!
На жаль, можна сказати, що багато людей не живуть, а планують жити у майбутньому. Ось закінчу школу... ось отримаю вищу освіту... ось знайду гарну роботу... ось куплю житло та авто... А життя тим часом минає. 
Тому, прагнучи до мети, не варто забувати насолоджуватися кожним днем, часом, хвилиною, миттю життя. Це так приємно - посміхнутися вранці сонячному промінчику, побажати доброго ранку батькам, сказати добре слово сусідці. Помилуватися хмарками, що приймають різноманітні форми. Порадіти гарному дню. Живіть тепер. Зустрічайтеся з друзями, спілкуйтеся, кажіть близьким, що ви їх любите.  
Звісно, кожна людина згадує про минуле та планує майбутнє, але ми живемо "тут і тепер". Тільки від нас залежить, чи будемо ми отримувати задоволення від життя або поведемо його у мріях про те, як ми заживемо коли-небудь.