Війна… Як багато говорить це слово. Війна страждання ма-терей, сотні загиблих солдатів, сотні сиріт і родин без батьків, моторошні спогади людей. Та й нам, що не видели війни, не до сміху
Солдати служили чесно, без користі. Вони захищали отече-ство, рідних копіювання заборонене © 2005 і близьких. Жорстоко фашисти ставилися до російських людей, солдатам. Я дивилася знімки музею “Пам’яті загиблих”.
У цьому путівнику фотографія камери катувань, а на стіні цієї моторошної кімнати напис: “Залиш надію всяк сюди вхідний”. Ці страшні рядки мене злякали, вони як погроза. Моторошно ста-новится на душі
Яке горе випробовували люди, коли в будинок прихо-дила похоронка. И все-таки такі родини сподівалися на те, що чоловіки й діти повернуться додому. Страшно при думці, що війна може початися. Адже вона не може тривати вічно.
Не можна воювати безперервно. Треба думати й про дітей, і про матерів, і про всіх людей перш, ніж почати війну. Мені подобається фраза : “Люди, давайте жити дружно
