Гарно цвів він навесні. Прилітала осінь, жовтіли і опадали листочки. Осипалися каштани, з сумом прощалися з деревом і падали на землю. Деякі з них під снігом перезимували. Навесні під теплим промінням сонця пустили коріння у землю-матінку.
Пройшли роки. Каштан не був більше самотнім. Вздовж дороги виросло багато дерев. Весною білими свічками зачаровують усіх довкола. А коли вітер заколише гілки, вітаються один з одним у великій сім’ї каштанів.
