Володимир Винниченко в оповіданні «Федько-халамидник» розглядає питання добра і зла на прикладі життя двох хлопців: Федька й Толі. Прочитавши цей твір, я зрозумів, наскільки хибним може бути перше враження від людини, наскільки зовнішність може бути оманливою. Ось перед нами два хлопці — Толя; про якого автор каже, що «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький...»,іФедько— «чистийрозбишака-халамидник». «Небуло того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом».
Так, Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але коли ми пильніше придивляємося до цього хлопчика, то бачимо, що насправді він — чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього всі гніваються. Він ніколи не ховається за спину іншого. Інша справа — Толя. Це зла, хитра людина. Він вважався другом Федька, та насправді ніколи їм не був. Бо навіть не вміє по-справжньому дружити. Він не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толя — це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.
Читаючи оповідання В. Винниченка, я постійно думав про те, як було б добре, якби більше було таких людей, як Федько, — добрих, чесних, на яких можна покластися у важку хвилину життя. Та, на жаль, у нашому світі ще дуже багато таких, як Толя, — брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.
