Основними нормами української мови вимови є такі:
1. Під наголосом усі голосні звуки української мови виголошуються чітко, виразно, відповідно до написання, наприклад: буря [бУр'а], закон [закон], макет [макет], людина [л'удина], лямка [л'амка].
2. Голосні [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються повнозначно і ясно, відповідно до написання: валюта [вал ута], твору [твору], розмір [розм ір].
3. Ненаголошені [е], [и] часто у вимові взаємно зближуються і вимовляються як [еи] або [ие], наприклад: реквізит [реикв'ізит], підпис [п'ідпиес], цензура [цеинзура], викладач [виекладач], клавесинний [кла-веисин:ий].
4. Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється виразно і чітко, він ніколи не наближається до [а], як це властиво російській мові: охорона [охорона], польоти [пол'оти], сторін [стор'і н]. У позиції перед наголошеним складом з [у] ненаголошений [о] часто вимовляється як [оу]: костюм [коус'тум], полуда [поулуда].
5. Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовляються дзвінко: хліб [хл'іб], досвід [досв'ід], сторож [сторож], мороз [мороз], об'їзд [обйі зд], книжка [книжка], рідко [р'ідко], могти [могти]. Зміна приголосних на глухі у цих позиціях, поширена в деяких українських говорах (а також властива російській мові), є порушенням орфоепічних норм української літературної мови.
В окремих випадках перед глухими приголосними дзвінкий [г] вимовляється як [х]: нігтик [нуітиек], кігтя [куіхт'а].
