Упала на землю гілка вербова.Побачив Тарас, підняв він її.І враз уявляв, що він вдома,На рідній вкраїнській землі. Він гілку не викинув в море,Сів на човен і попливНа місце своєї неволі,Й вербовая гілочка з ним. Півострів Мангишлак …Кругом піски червоні,Полин, саксаул та колючки верблюжі…Бере Тарас гілку в долоні,В пісок її садить у тузі. І там, у забутій пустелі,Минає зима і приходить весна.Прийшла до поета веселість :О диво ! Верба прийнялась. Відерко бере, поливає вербинку.Це ж перше в пісках деревце!Навколо садок посадили,Хай тішить усіх, хай росте ! Минали роки …Розрослася верба,В її затінку можна спочити.На серці в поета велика журба :Скільки літ буде він тут тужити ? Десять років пройшло . Ось і воля!Поет покидає фортецюОбвів поглядом сад і море,Обняв стовбур верби –сестриці. А сад молодий шумів листом,Неначе вітав на прощання.Верба похилилася низько,Прощалась з поетом востаннє .
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
