Твір на тему: якби я мав пещеру щоб там було

Основу святкового календаря складав 12-місячний рік. Він був пов'язаний з трьома сонячними фазами: зимовим і літнім сонцестоянням, а також літнім рівноденням. Найхарактернішим атрибутом свят було запалення священного "живого" вогню, який добувався тертям. Християнство прийшло на Русь із Візантії, маючи свої власні традиції й ретельно розроблений культ. Насаджуючи свій літургічний календар подій "священної історії", християнська церква намагалась викорінити "богомерзькі" традиції язичницьких вірувань та обрядів. Цей процес релігійного двоборства затягнувся на довгі століття і не увінчався остаточною перемогою православ'я. І зараз у багатьох дійствах, приурочених церковним святам, можна впізнати пережитки стародавніх язицьких традицій. На Поділлі язичницька обрядовість мала глибоке і міцне коріння. В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний, створюючи замкнений цикл вічного кругооберта природи, чергування періодів роботи і відпочинку. Найсприятливішим для селянського дозвілля був зимовий період, особливо насичений різноманітними звичаями та обрядами. Святом, коли "вводиться літо в зиму", на Поділлі вважали Введення (21 листопада за старим стилем). З ціїю датою пов'язано чимало прикмет, прогнозів і магічних звичаїв. Характерним звичаєм Введення був прихід першого відвідувача - "полазника". В основі його лежить "магія першого дня" - віра людей в щасливу або нещасливу прикмету. На Введення не заходила першою до хати жінка або дівчина - це могло принести нещасття. Проте візит чоловіка обіцяв щастя і добробут. "Магії першого дня" дотримувались і в інші свята (на Миколи (6 грудня), на Ганни (9 грудня) та на Різдво (25 грудня)).

Можно вот так

Професія моряка — мій вибір

Моряки військово-морського флоту нашої країни завжди стоять на морських кордонах нашої Батьківщини. І ми завжди впевнені, що вони зможуть встати на наш захист, якщо знадобиться.Нещодавно тато показав мені свій підводний човен, на якому він прослужив багато років, на ньому він не раз ходив у автономне плавання. Це досить великий термін — цілих шість місяців ми його не бачили та ніяких листів від нього не отримували. Коли ми приїхали, то татів друг, дядько Сергій, повів нас з мамою і братом на екскурсію по цій субмарині. Коли тато розповідав, я навіть у думках не міг уявити того, що побачив сам. Це невеликі, але затишні каюти для кожного офіцера, камбуз зі сковорідками й каструлями, адже всі моряки люблять і повинні смачно харчуватися. А коли ми прийшли на капітанський місток, захват просто охопив мене всього з голови до п’ят. Я відчув себе командиром цього величезного човна. Навіть дух захопило!

Отже, тепер я вже точно знаю, ким я буду, коли виросту. Стану моряком!