Подруга пообіцяла зробити презентацію, але так і не зробила.
-Настю, ну що, як там презентація.
-Яка презинта... Ааа! Ой!
-Ти що, її не зробила?
-Та ні, ні, ти що! Просто я... я... я зробила, але в мене флешка зламалась.
-Шкода. От халепа. Що ж мені тепер робити?
-Ой вибач, мені час. Я пішла.
На наступному уроці Настя показала свою презинтацію і подруга зрозуміла що з флешкою все добре.
-Чому ти мені збрехала?
-Я?
-Так ти.
-Ой, та вона раптово... того... сама полагодилась.
-Тоді дай, будь ласка, я на перерві вчительці покажу.
-Ой, та може пізніше?
-Просто скажи мені що ти не зробила моє прохання.
-Я... Я? Я зробила... але там...
-Ех, усе з тобою ясно.
Висновок такий- говоріть правду, адже все таємне згодом стає відомим.
Щасливим мене роблять деталі: щира подяка незнайомих людей на вулиці після моєї незначної до маленькі перемоги рідних; банальна, але така приємна фраза «ти мені небайдужий»; весняне сонце, яке рідко радує нас своїм сяйвом в березні. Ловлю себе на думці, що такі, на перший погляд, незначні епізоди з життя й створюють той самий стан, коли відчуваєш себе «на сьомому небі». А ще – дуже гріють душу ті приємні моменти, що трапляються випадково і неочікувано.
Намагаюсь частіше дякувати рідним і близьким за те, що вони просто є. Для мене – це думки, сказані в голос, а вони можуть, бодай на мить, щиро посміхнутись. Важливо робити щасливішим не тільки себе, а й оточуючих, бо вони є також частиною нашої життя
Прости чем смогла
