Українська мова-3 клас.казка про сонце.дуже-дуже дякую

П очинався літній день. Тяглися до Сонця квіти, а над ними гудів Джміль:

– Ж-ж-жарко... Ж-ж-жорстоке Сонце.

Образилося Сонце, сховалося за хмару. Похмуро стало, квіти пелюстки згорнули, мурахи свої домівки позачиняли.

– Як тепер без Сонечка жити? – зашепотіли Дерева.

– Ось я,– сказав хтось ледь чутно, і всі побачили червонокрилого жучка, якого теж Сонечком звали.

– А ти можеш землю зігрівати? – спитали Дерева.

– Ні,– зітхнуло Сонечко,– я попелиць знищую та інших дрібних шкідників.

– За це тобі, Сонечку вклонилися Дерева і знову зашепотіли: – Як без Сонечка жити?

А Джміль гудів:

– Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.

– Жаль?! – обурилися Дерева. – А хто Сонце жорстоким назвав?

Став Джміль у Сонця пробачення просити:

– Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені.

Виглянуло Сонце з-за хмари, усміхнулося. Зраділи дерева, квіти розкрилися, а Джміль над ними гудів:

– Ж-ж-жарко, але не дуж-ж-же...