Солодко пахли квіти.дзвінко віспівували птахи. поєднати сурядним безсполучниковим звязком.

О слово рідне! Шум дерев! Музика зір блакитнооких, Шовковий спів степів широких, Дніпра між ними левій рев... Олександр Олесь Багато сучасних учених стверджують, що українська мова - одна з найкрасивіших мов світу. Але що таке красива мова і як можна об'єктивно визначити «мовну красу», коли у світі існує понад сім тисяч національних мов і кожна є рідною для певного народу, а відповідно, і найкрасивішою? У мовознавчій науці це визначається гармонійним поєднанням приголосних і голосних звуків у межах складів кожного слова, чергуванням і процесами спрощення, повноголоссям тощо. Враховуючи ці особливості (їх ще називають засобами милозвучності), учені справді мають підстави стверджувати, що українська мова поряд із італійською є однією з найкрасивіших мов світу. Однак чи погодяться з таким твердженням англійці, для яких взірцевою є мова Дж.Г. Байрона, або німці, які впевнені в тому, що лише мова И.В. Гете заслуговує на звання найкрасивішої? А може, фіни, мова яких послуговується дуже малою кількістю голосних звуків, що суперечить законам милозвучності, визнають свою мову негарною? Кожна національна мова - унікальна, самобутня, для кожного народу вона найкраща і наймиліша, а тому слід по-іншому розуміти мовну красу. На мою думку, справжня краса мови полягає у вмінні нею користуватися, у дбайливому ставленні до неї, у прагненні кожного говорити правильно. Мова стає по-справжньому гарною і приємною лише тоді, коли той, хто говорить, сам отримує насолоду від неї: В словах ні іржі, ні олжі Не любить мова жива, Бо мова - це пісня душі, Покладена на слова. Рідна мова - завжди красива, бо є найбільшою духовною коштовністю народу, скарбницею його мудрості, яка передається від покоління до покоління із настановою берегти й плекати її. О місячне сяйво і спів солов'я, Півонії, мальви, жоржини! Море брильянтів, це мова моя, Це - мова моєї Вкраїни! (В. Сосюра) Українська мова має дуже багато засобів для вираження найрізноманітніших почуттів, а найбільше - почуттів ніжності й любові. Саме тому поети завжди так захоплено відгукуються про неї, як, наприклад, співець мовної краси В. Сосюра. Ніжна українська мова пробуджує в нас найкращі почуття, вона освячена любов'ю до найдорожчих людей, вона завжди з нами, поки ми є на цьому світі, поки кохаємо й творимо добро, поки гніваємося й прощаємо, поки живе в нас потяг до творчості. У мові - усе життя нашого народу, все минуле й сучасне, увесь навколишній світ: Все в тобі з'єдналося, злилося – Як і поміститися в одній! – Шепіт зачарований колосся, Поклик із катами на двобій. Ти даєш поету дужі крила, Що підносять правду в вишину, Вченому ти лагідно відкрила Мудрості людської глибину. Однією з найважливіших запорук краси мови є її чистота. На жаль, не завжди ми дбаємо про правильне слововживання, вимову, побудову правильних висловлювань, які свідчать про чітке й логічне мислення, про те, щоб слова були зрозумілими для співрозмовника, якнайточніше розкривали наші думки та почуття: На все впливає мови чистота: Зір глибшає, і кращають уста, Стає точнішим слух, а думка гнеться, Як вітром розколихані жита. Як відомо, найбільше про чистоту та правильність мови дбають письменники - справжні «майстри слова», які, власне, і є творцями мовної краси. Однак по-справжньому красивою мова буде лише тоді, коли це намагатиметься робити кожний із нас, адже чистота мови означає чистоту думки й почуттів її носія, а отже, і народу в цілому. З перших хвилин життя людина потрапляє у світ неповторної рідної мови, яка супроводжує її протягом усього життя. Кожне слово, кожен звук рідної мови - найкрасивіші, тож нехай ця краса ніколи не в'яне і викликає у нас почуття гордості щоразу, коли звучить наша українська мова - одна з наймилозвучніших мов світу.

Объяснение:

Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.

Чудово, неначе в казці! Все навколо виблискує під яскравими промінчиками лагідного сонечка. Вже не почуєш веселих пісень дзвінкоголосих пташок. З дерев повільно опадає останнє листя, наче пофарбоване чарівним пензлем у жовтогарячий колір. Воно замріяно кружляє у повільному таночку, поки тихо долетить до землі. Приємно йти доріжкою, коли під ногами лагідно шарудить різнобарвний килим осені. А вітерець, пустотливо граючись, розносить по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід. Поважно хитають маленькі ялинки та високі сосни своїми вічнозеленими верхівками, ніби мирно розмовляючи між собою. Тільки свіжий подих вітру інколи порушує цю розмову. Аж ось у густих вітках блискавично промайнула і миттєво сховалась руденька білочка — весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.

Де-не-де з-під опалого листя виглядають маленькі боровички, лисички, підберезовики.

А високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових персонажів. Розсікаючи небесну блакить, повагом летять і зажурливо курличуть журавлі.

Як хороше, як гарно навкруги тобі, осінь, за цю красу!