Вправа 1 (середній рівень, письмово). Робота з текстом. Прочитати текст, дібрати до нього заголовок. Визначити тип і стиль мовлення, указати ознаки стилю. Письмові завдання дивись нижче (після тексту) Я став і не міг відвести очей від дивної гірської картини. Щоб подивитися на неї, варто було приїхати в Карпати. Гори стоять навкруги амфітеатром. На самому вершечку гори наче баня храму: це кам’яний верх Соколиці, зверху вужчий, внизу ширший. Коло неї - пишна гора Три Корони. Амфітеатр завершує з другого боку висока гора Голиця. Її верх схожий на довгу кінську гриву. Вона вся вкрита лісом до самого Дунайця. Серед цього амфітеатру гір у середині кола стоїть невисока гора, вся вкрита ялинами, між якими стирчать кущі ялівцю, обтикані колючками. Ліси, осяяні сонцем, світяться наскрізь до самого долу. Увесь амфітеатр гір, усі скелі облиті вранішнім сонцем, веселим, ясним. Скелясті верхи вирізуються ясно в блідому, але блискучому небі й ніби висять над масою темно-зеленого гілля ялин та буків (За І. Нечуєм-Левицьким). Після текстові завдання: - Як слід розуміти вислів не міг відвести очей? - З’ясувати значення слів амфітеатр, ялівець . - Пояснити правопис слів гірської, на вершечку, кам’яний, у середині, невисока, наскрізь, скелясті, блискучу, висять, темно-зеленого гілля. - Письмово: підкреслити в реченнях дієприкметникові звороти. - Письмово: Перше, шосте, сьоме і восьме речення розібрати за частинами мови. - Прочитати речення і провести підрахунки письмово: ✵ скільки вжито в реченнях іменників? ✵ скільки вжито прикметників? ✵ скільки використано займенників? ✵ скільки - дієслів? ✵ скільки - службових частин мови?

Мово моя українська!
О мово наша, мово українська
Тебе я чую здалеку і зблизька.
В добрі і горі завжди зі мною,
Як незрадлива пісня материнська.
М. Сливко
Із малечку в словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова — це безцінний скарб народу, надбаний тисячоліттями. У ній відбито його характер, історію, звичай, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до свого народу, до рідної мови. Людина може покинути Батьківщину і не чути більше рідної мови, але у підсвідомості залишаться колискові, які виспівувала мати, перші враження, добуті тільки цією, єдиною і неповторною, мовою. Мовою, якою говорили діди й прадіди, з любов'ю до якої дитина з'являється на світ.
Ти — весь у слові, як у сповиткові,
З колиски до калини при горбі...
І вже коли ти похитнувсь у слові,
Вважай, що похитнувся у собі.
(Б. Олійник)
Люди, які забувають і зневажають рідну мову, гідні тільки жалю. Самі не розуміючи, що коять, вони зазнають непоправної втрати, стають на шлях найбільшого злочину проти культури всього людства, бо народ може відбудувати все: господарство, добробут, — але мову відновити не може. Нація зникає, настає її історична смерть.
Чому ж тебе, мовонько,
Та й дехто не любить?
Чому ж рідне словонько
Забувають люди?
(В. Каюков)
Коли ж народ через свою несвідомість чи під тиском зовнішніх обставин перестає плекати найважливіше — рідну мову, зрікається найцінніших скарбів, здобутих пращурами, він прирікає себе на самогубство. Це може підтвердити й історія. За весь час існування української мови було багато спроб знищити її, щоб здобути владу над усім народом. Доля нашої мови складалася трагічно — від обмеження у побутовому спілкуванні до повного її заперечення. Але тяжкі часи минулися, і, не зважаючи на численні перешкоди і лихоліття, українська мова все-таки вистояла.
І на злість ворогам засіяла вона
Як алмаз дорогий, як та зоря ясна.
І сіятиме вік, поки сонце стоїть,
І лихим ворогам буде очі сліпить.
(В. Самійленко)
Тим-то й образливо, що, пройшовши стільки тяжких випробувань, українська мова все-таки й сьогодні піддається зневазі й образливим словам.
Ми можемо знайти в історії не тільки сумні сторінки, а й ті, якими можемо пишатися. Класична українська література, починаючи від Шевченка чи навіть від Котляревського, показала нам приклад того, як треба ставитись до народної мови, цього ясного і справді цілющого джерела. Калиновою, солов'їною називали прекрасну українську мову поети. Але мова може бути не тільки барвінковою, вона буває і знаряддям боротьби:
Слово, чому ти не твердая криця,
Що серед бою так ясно іскриться?
Чом ти не гострий, безжалісний меч,
Той, що здійма вражі голови з плеч?
(Леся Українка)
Крім того, українська мова — одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку. Наприклад, слово лелека має дуже багато синонімів — чорногуз, бусол, бусел, бузько, гайстер. А яке розмаїття зменшено-пестливих форм: вітер — вітерець, вітрець, вітрик, вітронько; збільшених — вітрило, вітрище, вітровище, вітрюга, вітрюган, вітрисько. В українській мові дуже багато слів-символів. Червона калина — символ краси; лебідь — знак чистоти й вірності; ясна зоря — надія; лелека — птах долі, провісник добробуту; кінь — образ вірного друга; сизий орел і сокіл — символи відваги і мужності.
Потрібно відчувати мову кожною часткою своєї душі, пам'ятати, що мова народу — його серце, відображення всього змісту життя, а не лише народної фольклорної символіки, хоч вона й творить мовний національний колорит. «Рідна мова — не степ, не хата, а народу мого душа», — справедливо зазначив поет В. Гончаренко.
Рідна мова живе з людиною всюди і завжди, без неї, як і без сонця, повітря, води, рослин, людина не може існувати. Зречення рідної мови, неповага до неї є рівноцінним до неповаги батька й матері, це веде до найбільшої кари — духовного каліцтва. Людина, яка не цінує культуру та мову свого народу, не може бути повноцінним членом суспільства.
Мову пошануємо —
Виростем багатими.
Хто про мову думає,
Зна, що в нього мати є.
(В. Каюков)

Трояндові кущі в нашій країні висаджують на клумбах, щоб прикрасити вулиці та садиби. Закохані чоловіки дарують своїм обраницям букети з цих квіток. Троянду недаремно вважають королевою квітів. Ії пелюстки пишні і водночас ніжні. Особливо приємно споглядати, коли в цих ніжних пелюстках ховається краплина роси. Вона нагадує маленький дорогоцінний камінець.

А який божественний аромат має троянда! Тільки за один аромат ця квітка гідна королівської корони. Він привертає увагу яскравих метеликів, смугастих бджілок. Вони запасаються в троянди солодким нектаром. Троянда дарує навколишньому світові не тільки свою красу, вона до того ж корисна.

Красуня-троянда росте на довгій та стрункій стеблині. Часто ця стеблина вкрита гострими шипам. Але це не відштовхує мене від моєї улюбленої квітки. Я розумію, що троянда просто має захищатись. Було б дуже прикро, якби таку красу поїли якісь шкідники або домашня худоба.

Існує безліч видів троянд: яскраво-червоні, темно-бордові, білосніжні, рожеві, кремові, жовті та інші. Вчені навіть вивели сорти з чорними пелюстками! А я серед цього розмаїття люблю саме червоні та рожеві троянди. Хоча білі теж прекрасні… Всі троянди дуже гарні, і складно вибирати серед них найкращий сорт. Я всією душею люблю цю квітку та завжди радію, коли бачу її.