До іть ів Вправа 9. Напишіть витяг з протоколу засідання студентського наукового гуртка, який Ви відвідуєте, про а) затвердження тем наукових робіт, б) рекомендацію наукових робіт до участі у студентській науковій конференції.

Я не думаю, що сьогодні існує такий народ, який вагається, якою ж мовою йому спілкуватися. Коли я думаю про те, що багато наших співвітчизників соромляться розмовляти рідною українською мовою, а то й зовсім її не знають, мені становиться соромно и боляче. Боляче за невважливе ставлення до рідної мови, до мови, яка заслужено вважається однією з самих милозвучних у світі. Соромно за те, що поводимося ми з батьківською мовою по-дикунські, користуючись нею лише у крайніх випадках.
Звернувшись до світової історії, можна побачити, що навіть стародавні народи ніколи не замислювались над тим, якою мовою їм розмовляти – своєю рідною, чи мовою сусідніх народів. Не менш яскравим прикладом поважливого ставлення до своїх традицій, до своєї культури та до своєї мови є індійські, африканські та австралійські племена. Ці нерозвинені племена, далекі від цивілізації, примушені були вчити мову їх колонізаторів, але, незважаючи на це, до нашого часу зберегли культуру та мову своїх племен і досі добре на ній розуміються.
Від душі хочеться вірити, що пройде час і українська мова не залишиться для наших співвітчизників лише державною мовою для службового використання, а стане мовою повсякденного спілкування. Хочеться вірити, що ми будемо чути рідну мову на вилиці, в родині, будемо нею спілкуватися та думати по-українські. А поки що залишається чекати, коли прийде до нас усвідомленні важливості рідної мови. Лише після цього ми зможемо в повній мірі вважати свою країну великою європейською державою.
Україна – вільна та демократична держава, тому ніхто тне забороняє спілкуватися громадянам на тій мові, яка їм більше до вподоби, але знати рідну мову, вміти її розуміти та розмовляти по-українські повинен кожен справжній патріот і громадянин України. Не слід забувати про її вивчення, адже ми не дивуємось, що багатонаціональне населення Сполучених Штатів поважає державну мову, а основною умовою отримання американського громадянства є гарне знання англійської. Чому ж тоді наші співвітчизники й досі не можуть визначити місце української мови в житті сучасного українського суспільства і незалежної держави?
Кожний із нас повинен усвідомлювати, що «не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну». З цими словами Володимира Сосюри важко не погодитись, бо це й насправді так – любити свою країну – це любити і знати її культуру, її традиції та її мову. Любити свою країну – це усвідомлювати себе маленькою часточкою могутнього народу, який протягом багатьох віків прагнув до свободи та незалежності и врешті-решт домігся цього. Як сказав відомий російський письменник М. Пришвін – «Я» можна сказати лише рідною мовою».
Мені і моїм одноліткам треба добре вчити рідну мову, знати та поважати її, не соромитись розмовляти українською, бо це мова Великого Кобзаря, мова великої літератури, відомої у всьому світі, мова наших предків та наших нащадків. Розвиток усіх сфер життя нашого суспільства залежить від мови, а обмежене спілкування на ній може привести до обмеження культурного рівня наших сучасників і майбутніх поколінь. Це ще одна вагома причина, з якої треба знати і вчити українську мову.

Сучасний світ неможливо уявити без цифр; вони надзвичайно швидко заполонили мас-медіа і без них будь-яка інформація здається вигаданою або надто далекою. Це не дивно, адже в наш час цифра – це підтвердження достовірності інформації. Телевізійна новина без цифр – це як теорія: має право на існування, але сприймати її як істину ніхто не може,тому що немає чітких фактів та потрібних доказів. До того ж, як на мене, людський мозок краще сприймає цифри, аніж довгі тексти, бо вони автоматично виділяються серед всього потоку інформації. Спочатку ж ми звертаємо увагу на цифри, а пізніше на решту інформації, чи не так? Чому ж вони так сильно на нас впливають?Як пояснити цей феномен?

Вплив чисел на наш мозок зумовлений нашою психологією. Кожен з нас перебуває у пошуках себе та намагається усвідомити свою сутність. Чесно кажучи, всі ми – “загублені вівці”, і нам потрібне відчуття того, що ми можемо чимось керувати. Саме тому ми потребуємо цифр, вони вселяють нам надію, що ми щось контролюємо, а коли людина може тримати щось під контролем, вона відчуває себе в безпеці. Найвище призначення математики полягає в тому, щоб знаходити прихований порядок в хаосі, що оточує нас. Гнєденко казав: « …спробуємо на хвилину уявити собі, що ми всі втратили елементарні арифметичні знання. Адже це приведе до справжньої суспільної катастрофи, бо арифметичний розрахунок супроводить нас на кожному кроці». Це закладено на підсвідомому рівні і з цим нічого не вдієш.

По-друге,цифри зближують. Скоріш за все,ми почнемо читати статтю,в котрій буде написано: «за 2,5 км від супермаркету «АТБ» було викрадено авто чорного кольору приблизно в 01:50», аніж «недалеко від «АТБ» було викрадено чорний автомобіль». Вони приземляють, роблять речі більш реальними.

На цифрах збудований світ. Майже кожна професія вимагає елементарного розуміння арифметики, навіть звичайний касир чи садівник. Неправильний розрахунок – і все летить шкереберть.

Проаналізувавши написане, хочу зробити висновок: числа – це захист від власного мозку, те,що не дає нам зійти з глузду. Навіть найплоскіша людина, на жаль, існує аж в трьох числових вимірах. Всі процеси нашого мозку – це хімія в поєднанні з математикою, числа і формули пояснюють ті процеси,які складно / неможливо описати словами. Це набагато більше, ніж символи чи знаки.

І все-таки цифри – це свого роду магія, чи не так.