Прийшла справжня зима — з морозами, снігом, хуртовиною. Люто завиваючи по околицях, шаленіє хуртовина.
Але негода не може триматися вічно. Нарешті, вітер заспокоївся, і ліс стоїть в задумливому заціпенінні, втихомирений і умиротворений. У такий час добре неспішно прогулюватися засніженими лісовими доріжками й милуватися сліпучим блиском срібла, яким вкриті гілки дерев. Краса навколо — невимовна! Дихається легко і свіжо.
Споглядання чудового зимового пейзажу дарує відчуття бадьорості й повноти життя. На душі з’являється відчуття свята, яким з нами щедро ділиться матінка-природа.
Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У бабусі був красивий чорний кіт Мурчик. Він був дуже розумний, але мав незалежний характер. Він вільно гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідських котів та навіть їх господарів. Якщо його брали на руки, він відразу виривався і міг подряпати.
І ось одного разу Мурчик зник. Раніше він іноді пропадав на ніч, щонайбільше на добу. А тут не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися, бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, але Мурчика ніхто не бачив.
І ось якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт, дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. А виявилося, що господарі цього будинку поїхали на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз всередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її в кухні на вікні. І Мурчик в їх відсутність ласував рибкою. А коли сусіди повернулися і помітили, швидко виліз і втік.
Нам з бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули закрити кватирку. Ми всі посміялися, але потім бачили, як Мурчик часто навідувався до них у двір і довго сидів, стежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку.
