До іть будь ласка Перепишіть речення, розставляючи пропущені розділові знаки.
Знайдіть і підкресліть у них відокремлені члени речення відповідно до їхньої
синтаксичної ролі, а також обведіть означувані слова (якщо є). Через тире
запишіть вид відокремлення.
1. Азовське море перлина півдня України гостинно зустрічає
відпочивальників і туристів кожного року.
2. Всупереч зовнішній легковажності Люба напрочуд чесно уміла
зберігати таємниці довірені їй подругами.
3. Легко без зайвих зусиль вона може триматися в повітрі.
4. На свято Купала в день літнього сонцестояння велику силу мають
вогонь і вода.
5. Не чути ніякого голосу крім вівчарської трембіти десь на далекій
полонині.
6. Сьогодні у надскладні часи не час сидіти склавши руки.
7. Ті картини весь день спливали в моїй пам’яті яскраві екзотичні.
8. Тут будують зважаючи на близькість до моря бази відпочинку тобто
пансіонати.
9. Українська дівчина скромна та вродлива стала легендою Османської
імперії.
10. Учитель завжди підтримував Сашкове захоплення поезією особливо
народною.
11. Хлопчики сиділи на крутому березі звісивши ноги і стежачи за
вудочками, вели тиху розмову.
12. Чоловічий голос зараз же замовк, і через кілька хвилин коло воріт
показався середнього зросту парубок років тридцяти в клітчатих вузьких
навипуск штанях.

Коли я влітку жив у бабусі, стався один цікавий випадок. У бабусі був красивий чорний кіт Мурчик. Він був дуже розумний, але мав незалежний характер. Він вільно гуляв по окрузі, наганяючи жах на сусідських котів та навіть їх господарів. Якщо його брали на руки, він відразу виривався і міг подряпати.

І ось одного разу Мурчик зник. Раніше він іноді пропадав на ніч, щонайбільше на добу. А тут не з'являвся вдома тиждень. Всі засмутилися, бабуся боялася, що з котом щось сталося. Вона ходила по вулицях, питала сусідів, але Мурчика ніхто не бачив.

І ось якось ми з бабусею проходимо повз одного будинку, а там сидить біля хвіртки чорний кіт, дуже схожий на Мурчика. Ми зупинилися, а він швидко підбіг та почав тертися нам об ноги. Це був Мурчик. А виявилося, що господарі цього будинку поїхали  на кілька днів і випадково залишили кватирку відкритою. Мурчик вліз всередину, бо звідти пахло рибою. Сусіди сушили її в кухні на вікні. І Мурчик в їх відсутність ласував рибкою. А коли сусіди повернулися і помітили, швидко виліз і втік.

Нам з бабусею було дуже соромно за Мурчика, коли сусіди розповідали цей кумедний випадок. Але вони не розсердилися, бо самі забули закрити кватирку. Ми всі посміялися, але потім бачили, як Мурчик часто навідувався до них у двір і довго сидів, стежачи очима за кватиркою, на яку сусіди повісили захисну сітку.

  Босмiнка — маленький рачок. Такий маленький, що не всяка ри-ба помнить його. У pinui, де жила Босмшка, подейкували, що вона, мовляв, негарна. I Hie задовгий — ну справжнш To6i хобот! — i Hir не видно — ховае десь пи черепашкою. А найжахлив!ше — одне-одшешьке око в бшолахи 
       Та Босмшка не чула них розмов. А яка вона з себе насправдi — не знала. Адже в piaui дзеркала нема. Л\ожна. звичайно, у черепашку Перлiвнищ подивитись, та надто вже вона тьмяна — шчого не роздивишея 
       Того ранку Босмшка, як завжди, прокинулася разом i3 сонцем — тыьки-но впало на воду його золотаве промшня. Батьки вже енщали, сховавшись шд лататтям. Босмiнка шдпливла до них i теж почала втягати у свш малюешький ротик смачш водорость 
      Раитом над нею промайнула якась тшь. Хоч i була Босмшка полохливою (нще правди дин), але ш так кортшо все знати! Вона швидко-швидко замахала вусиками, шби весельцями, i шднялася вгору. 
      I тут Босмiнка помВила довгого, схожого на темну паличку, жучка Водо-MipKy. ТНжки в нього були змащеш жиром, i тому до них зовам не приставала вода. Наче спритний ковзаняр — раз-два! раз-два! — мчав Водомiрка по р!ч-ковш поверхн. 
      «От би меш так!» — i3 заздрштю подумала Босмшка. Адже плавала вона, дуже повшьно. 
      Нарештi Водомiрка, шдстрибнувши, метнувся вбш i зник у комишах. 
      Босмiнка трохи почекала: чи не з’явиться, бува, жучок знову? Вона пщплив-ла навВь до заростей. Куди ж то вш подiвся? Але Водомiрки нще не було. Босмшка з прикрютю зВхнула й рушила назад. 
      Та що це? На тому Micu,i, де лишилися i'T батьки, не видно ншого. Босмшка розгубилася. Вона обпливла навколо латаття — даремно: мама й тато безслщно зникли. 
      I пригадала Босмшка, як, дошрливо ворушачи вусика-ми, попереджала ii матуся: 
      — Гляди, вскочит через свою неслухняшсть у халепу! Хоч ти й не маленька вже, — мало не з макове зерня ви-росла, — але тримайся нас: ми бшьше за тебе прожили на свт — бшьше й знаемо. 
      Босмшка от-от розплакалася б, та що з того? Хто и е? У водi навЧь слiз tboix не помДять 
       Вона хотша вже далц коли побачила свого давнього знайомого — старого буркотуна Слимака. Насилу тягнучи свою кручену, немов крендель, хатку-черепашку, вш неквапливо лiз угору по водянш сосонщ. 
      — Дщусю Слимаче! — зрадшо пропищала Босминка. — Чи не зустрiчали ви мою маму? 
      Слимак здригнувся вщ несподiванки i втягнув голову в хатку. Потому висунув рiжки — з-шд них глянули мале-ceHbKi очицi — i, вшзнавши Босмшку, сердито буркнув: 
      — Не бачив я шякоУ мами Шпляються з усякими дурницями 
      I вiн поповз co6i далi. 
      Босмiнка безпорадно озирнулася навколо. День був ynoBHi. Сонце шднялося високо-високо, i у водi стало зов-ciM тепло. 
      Та шщо не тiшило бiдолаху Босмшку. Загубити маму й тата — ох, як же це тяжко! Що чекае ТТ? Як житиме вона тепер?.. 
      Сумно зДхнувши, подалася Босмшка на розшуки. 
      Незабаром вона опинилася у незнайомому Micni. Це був справжнш niABOflHHfi лiс. Навкруги, куди не кинеш оком, зелешли стрункi стебла очерету. Заплутавшись в ocoui, стиха погойдувались 6ypi пасма водоростей. А вгорц наче розкиданi вiтром хмарки, плавали листочки ряски. 
      Заблудила! Куди ж це вона потрапила? Босмшка глянула лiворуч i побачила якийсь дивний дзвшочок. «Що воно таке?» — подумала i Hepiuiyne наблизилася. Дзвiно-чок, дуже прозорий i заповнений повiтрям, був тдв’яза-ний до рослин, наче гойдалка. 
      «Тут хтось живе», — здогадалася Босмшка. 
      Вона обережно зазирнула всередину — там на павутинщ виала якась мертва комашка. 
      Босмшщ стало моторошно. Мерщш вщ цього небезпечного мшця! 
      Але що це? П хоботок прилип до дзвь ночка! Босмшка смикнула раз, удруге — не пускае Скосивши око, вона побачила, як до не! наближаеться якась воло-хата потвора. То був господар дзвшоч-ка — водяний павук Срiблянка. 
      3 переляку в Босмшки затрусилися yci шжки. Вона рвонулася з останшх сил. У хоботку щось хруснуло. Вщ болю потьмарилося в oni. А все-таки вона вщ-чепилася вщ дзвшочка!.. 
      Павук був уже зовслм близько. Босмшка стр!мголов кинулася навтьоки. Та павук помНив п. Круто повернувши, вш помчав навздогш. Босмшка щосили за-rpi6a.na вусиками. Пльки б дштатися до заростей! Тшьки б встигнути!.. 
      Але pi3Ho!.. Павук — вона вщчувала це — вже за спиною,.. Ще мить — i вш схопить п. 3 жахом оглянулася назад — страхiття простягало до не? cboi бридю довп лапи. 
      Кшець!.. 
      Щось рiзко вщкинуло и вбш, i вона мало не знепритомнша. 
      Огямившись, Босмшка побачила велику плямисту Жабу, що з’явилася хто-зна-звщки, а огидний павучище кудись зник. I тодi Босмшка зрозумша, що ГТ врятовано. Врятовано. Витрiшкувата Жаба проковтнула павука! 
      Вщ ycix цих переживань Босмшка зовсiм знесилша. Вона вщшукала за-тишну мшцинку i сховалася пщ листо-чок. Не хотшося Hi Усти, Hi пити. Пльки тепер вона вщчула, як ние хоботок. 
      Вже сутешло. Вода ставала дедал5 темшшою, прохолодшшою. Зовсiм зму-чена, Босмшка пшбрала шжки, старан-но вкрилася черепашкою i швидко заснула. 
      KOHEЦ ФPAГMEHTA