Визначте, які типи речень є в цьому тексті: а) прості (двоскладні чи односкладні, поширені чи непоширені, ускладнені чи неускладнені).
б) складні (складносурядні чи складнопідрядні, з кількох частин складаються).
Біхевіоризм – це напрям у психології, який виник унаслідок експериментальних досліджень психіки тварин. У цих дослідженнях було неможливо застосувати метод само , який домі - нував при вивченні психіки людини. Тому було використано методику дослідження реакції тварин на різний вплив зовнішнього середовища, яку пізніше перенесли на дослідження психіки людини. Біхевіоризм виходить із принципів філософії позитивізму, відповідно до яких наука має описувати лише і факти, а будь – який аналіз внутрішніх незримих механізмів є спекулятивним. Це означає, що психологія повинна вивчати поведінку, а не свідомість. Основні ідеї, методики дослідження і терміни біхевіоризму було запозичено теорією комунікації. Вплив біхевіористської методології на дослідження комунікативних процесів виявляється насамперед у вивченні механізмів зворотного зв’язку як реакції на стимул.

Бабуся… Тепле слово, яке огортає затишком. В уяві відразу виникає це прекрасне усміхнене обличчя, де кожна зморщечка випромінює любов, доброту і ласку. Ці руки, які так часто колисали мене в дитинстві. Ті казки, які розповідала бабуся на ніч. А втім, це тоді вони мені здавалися пустими балачками, а зараз я розумію, яким важливим речам навчила мене бабуся кількома простими словами.
Так, я – бабусина скриня. Сюди вона складала свої найдорожчі прикраси: людяність, доброту, повагу. Тут і досі лежать, дбайливо згорнуті, її найкрасивіші шати: ніжність, витримка й душевна м’якість. Тут зберігаються всі колискові, історії та казки з такою простою, але важливою істиною.
Ця скринька – частинка моєї душі. Та частинка, яку я найбільше оберігаю. Не ставлю її в сирість неправди й облуди чи в темінь брехні. Не смію мастити її брудом зневаги та образ. Це проста дерев’яна скринька, не оздоблена діамантами, перлами чи золотом. Але вона має дещо більше – згадку про тепло рідних очей та найважливішу науку в світі – як бути людиною. Ти можеш навчитися рахувати, писати й читати, але якщо погребуєш дарами сивої чарівниці й викинеш їх геть, а мене, просту скриньку, натоміть наповниш темрявою омани, - ти так і не навчився бути людиною, гордістю свого сизокрилого, срібного ангела – свої бабусі.

Книга — це чудо цивілізації. Життя без книги уявити собі неможливо. Хоча, на жаль, є люди, які так не вважають. Але не про них мова — їх мені просто шкода.

Отже: книга в моїх руках відкриває мені захоплюючий невідомий світ, що розповідає про щось неймовірне або, навпаки, звичайне, близьке мені й від того цікаве. Я читаю, перегортаю її, повертаюся до прочитаних сторінок і ніколи не заглядаю в кінець. І книга стає мені другом. Є, як в усіх, у мене книги улюблені, є, чесно кажучи, ніякі. Я не повертаюся до таких більше. А деякі читаю по декілька разів. Думаю, що завдяки цікавим книгам я навчився їх берегти, причому всі, і неулюблені теж. Може бути, те, що не зацікавило мене, виявиться цікавим для інших. Я не беру книгу непомитими руками. Я не загинаю куточки сторінок. І ніколи нічого не пишу в книзі, навіть олівцем. Мені завжди здається, що цю книгу обов'язково будуть читати ще багато разів. А як неприємно навіть тримати в руках старі, брудні, порвані сторінки! Це стосується і власних книг, і взятих на кілька днів у друзів, і, звичайно ж, книг бібліотечних. Раз книга — друг, то й ставитися до неї треба по-дружньому!