Я маю багато захоплень і зацікавлень: легка атлетика, фортепіано, пригодницькі та фантастичні книжки, макраме та вишивання. Та ці заняття не є якимись незвичайними, їх має більшість моїх друзів. Єдине, чим я можу пишатися, у чому я найбільше з усіх моїх знайомих розуміюся, — це моя колекція монет.
Моє захоплення збиранням монет почалося давно, ще з дитинства, коли мій батько привіз з Англії, крім подарунків, ще й англійські гроші, щоб показати. Та мене так здивувала ця монета із зображенням королеви та незрозумілими літерами, що я зберегла її і після цього постійно просила батька привозити мені монети із усіх країн, у які він їздив у відрядження. Так моя колекція поступово збільшувалася. Я дізналася, що в деяких країнах гроші називаються однаково та виглядають вони по-різному: є долари австралійські, канадські, американські; крони є і у Словакії, і у Швеції; Франція, Бельгія і Швейцарія мають марки. Звичайно, у мене не було усіх цих монет, я дізналася про них з книжок і мріяла колись мати їх у своїй колекції.
Про моє захоплення дізналися друзі й стали мені допомагати збирати монети. Так у мене з’явилися рідкісні монети: грецька драхма, японська ієна. А минулим літом я була з батьками в Іспанії, і я дуже пишаюся, що сама привезла для своєї колекції не тільки іспанські песо, а й італійську ліру, яку подарувала мені в Іспанії дівчинка, яка нещодавно була там.
Отже, моя колекція вже зараз нараховує близько 50 монет, і я сподіваюсь, що колись я назбираю якщо не всі монети, то в усякому
разі найбільш відомі й доступні, та крім цього я мрію мати в себе рідкісні монети.
Звичайно ж, кожна епоха диктує власні взірці для наслідування. У совєтські часи нам наполегливо навіювали, що приклад ми повинні брати з героїв революції, вітчизняної війни чи ударників праці. Та кумирами молодих найчастіше були дуже далекі від офіційного визнання люди. Нині – інші часи та інші герої. Сучасна молодь захоплюється зірками кіно і спорту, відомими музикантами, політиками і бізнесменами. У більшості з нас є свої взірці у професійній сфері, своїх кумирів завжди мали люди мистецтва. Щоправда, нині ми нерідко стикаємося з появою фальшивих, штучно розкручених масовою культурою героїв та ідолів. Ради на це, мабуть, немає. Єдиний захист, на мою думку, намагатися ставитися до своїх кумирів критично, як то кажуть, без зайвого фанатизму. Взагалі, ідеалізація будь-кого і будь-чого приводить лише до розчарування.
Надмірне захоплення навіть цілком достойною персоною таїть у собі ще одну небезпеку: ми намагаємося не лише наслідувати її гарний приклад, вчинки і риси, але й копіювати предмет свого захоплення.
