У формі давального відмінка вжито прикметник у реченні

  пташечки вивели пташенят. ріс дуб ріс, але прийшов одного разу лісоруб і почав рубати його. звірі спочатку злякалися але потім подумали що треба щось робити бджоляче гніздо впало на лісоруба і бджоли почали йго жалити своїми хвостиками, білки полі кидати жолуді, сірий заєць почав ріті земельку на нього а пташки почали клювати лісоруба. він злякався і побігши в ліс зник у зеленій гущині. альо цім дуб не повернеш. всі стояли біля дуба і думали що рбити . де жити. альо тут маленька білочка поклала жолудь в ямку яку рів зайчик тато . потім маленьке зайченя зарив яму. маленькі пташенята принесли в своїх дзьобиках цілющої водички і плиснули на грядочку . і тут настав диво . з маленького жолудя виріс велечезний дуб. і всі знову жили радісно а дуб охоронявся лісникома на самій високій гілці жила пташина сім"я. дуб - був для всіх рідним домом. восени і взимку, коли листя спадало, зайчик взявши його, аби було не так холодно.

"Не шукай правди в інших,коли в тебе її немає"      Іноді ми ображаємось на тих людей,які колись сказали неправду,але потрібно задуматись чи ми цього ніколи не робили.Є такий золотий вислів"Стався до людей так,як би ти хотів, щоб ставились до тебе"И це  дійсно так.Якщо ти будешь брехать,то люди які тебе оточують,яким ті сказав вигадану подію ,то вони бідуть вчинити так само.      Що краще солодка брехня,чи гірка правда?На мою думку гірка правда.Тому що краще сказати правду,якої б вона не була.А брехати по-перше не можна і це негарно.По-друге якщо хтось дізнається правду,то тобі буде погано.По-третє якщо,ти будешь брехати то в тебе буде не більше знайомих,а навпаки менше.     Тому,можна зробити висновок:що,брехати не потрібно.