Знайдіть неправильно оформлені цитати. Виправляючи неточності в оформленні, запишіть речення. 1. Давно стали крилатими Шевченкові слова: «I чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!» 2. Олесь Гончар писав про І. Котляревського, що «Він невіддільний від свого народу й від того ґрунту, що живив його творчість». 3. Аналізуючи творчість Лесі Українки, Максим Рильський писав: що «вона почала ліричними поезіями, і ліричної струни не занедбала... до кінця віку». 4. Олесь Гончар пише, що Леся Українка: «поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським... наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову...». 5. У статті про О. Кобилянську сказано, що «Класичним зразком алегоричної мініатюри є її поезія у прозі «Рожі». 6. Рядки з поезії І. Франка «лиш боротись – значить жить»; «книги – морська глибина»; «якби ти знав, як много важить слово» давно вже стали афоризмами. 7. Борис Буряк пише: «Що в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор». 8. Слово для Лесі Українки – це гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч». 9. Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають...» (З підруч.).

Я довго пам'ятатиму той день, коли вперше в житті переступив поріг школи. Це був надзвичайно святковий день. Велика, блискуча від сонячного проміння класна дошка, грудочки білої крейди, тривожні й хвилюючі звуки дзвоника здавалися мені дивовижними. Я довго шукав свій клас, тому ввійшов до нього майже останнім. Сісти довелося на останній парті. Почав хвилюватися, що не почую вчителя, що не вистачить підручника. Так і сталося. Після привітання учителька почала роздавати по дві книжки на кожну парту. Всі жадібно хапали, починали невміло читати і милуватися малюнками. «Зараз дійде черга й до мене», — казав я собі. Аж ось на парту учителька поклала всього один підручник, який довелося ділити з синьооким дівчиськом. Чомусь тоді мене ця подія дуже засмутила, а сльози, як я їх не ковтав, все-таки покотилися. Як пізніше з'ясувалося, ту дівчинку, що не пройнялася моїм горем, звали Даринкою. Тоді вона мені якось іронічно й байдуже ла: «Ну, забери той Буквар, якщо хочеш, я його давно вже прочитала з бабусею». Навіть не знаю, що мене тоді більше вразило: те, що підручника не вистачило, чи те, що я ніколи ще не читав того Букваря.

Дороги друже я б тобі хотів розповісти про Києво-Печерьську лавру

На високих пагорбах правого берега Дніпра велично підноситься увінчана золотими куполами Києво-Печерська Лавра - доля Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі і твердиня православної віри. Монастир Печерська Лавра був заснований в 11 столітті і забудовувався протягом 9 наступних століть. Лавра - це почесна назва, що давалося дуже великим і значним монастирям. Архітектурний комплекс монастиря і сьогодні справляє грандіозне враження. У сонячний день відблиски численних куполів і дзвіниць сліплять очі. Більшість будівель монастиря датується 17-18 століттями, і є прекрасним прикладом стилю Українського Бароко в архітектурі. З 12 століття в Монастирі збереглася лише одна церква з незначними архітектурними змінами, які були зроблені пізніше. Ця церква над воротами головного входу в Монастир і її називають "надбрамна". Повна назва Церкви - Троїцька надбрамна церква - "Церква Святої Трійці над брамою". Це диво, що вона збереглася, оскільки на Монастир протягом всієї історії відбувалися численні набіги. На території монастиря знаходиться ряд історико-культурних музеїв України, в тому числі знаменитий музей історичних коштовностей («Музей скіфського золота»), а також музей мікромініатюр, друкарства, народної декоративної творчості, музичного, театрального та кіномистецтва, виставки з приватних колекцій. Окрема виставка присвячена історії лаврських печер.