2. Складнопідрядним є речення: А. Цвіт бузковий лащиться до вікон, на подвір'ї пахне рута-м’ята.
Б. Якщо жити тільки для себе, то від прожитого не залишиться й сліду.
В. До тебе, Україно, наша бездольная мати, струна моя перша озветься.
Г. Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть

Ішли лісом два товариші, і вискочив проти них ведмідь.
Один кинувся навтьоки, видерся на дерево й заховався, а другий залишився на дорозі. Робити йому було нічого: він упав на землю й удав з себе мертвого.
Ведмідь підійшов до нього й почав нюхати: той і дихати перестав. Ведмідь понюхав йому обличчя, подумав, що він мертвий, і відійшов.
Коли ведмідь пішов, хлопчик зліз з дерева і сміється:
— Ну що,— кагке,— ведмідь тобі на вухо говорив?
— А   він сказав мені, що погані ті люди, які в небезпеці від товаришів тікають.

Одного разу зі мною трапилася неприємна пригода. Мабуть, в мене ще мак цвів у голові. Розпочалося з того, що в крамниці мені дали більшу здачу, ніж потрібно. Я одразу вхопив очами, що грошей було більше, та не сказав продавцеві, бо давно вже поклав очі на наклейки з автівками, а батьки були проти купувати їх. Тож я витратив гроші на ці наклейки. Та коли прийшов додому, якось мені неспокійно на душі було. Соромно, хоч і грошей було на одну панюшку. І наклейки зовсім не радували. Тоді я пішов до мами та виклав їй усе як на духу. Від сорому моє обличчя налилося жаром. Та мама сказала, що нічого страшного. Якщо я зрозумів, що на чужому нещасті щастя не збудуєш, тож нехай це буде для мене урок. Вона дала мені грошей, які я відніс продавцеві. Та була приємно здивована та подякувала мені за чесність. В мене ніби камінь звалився з душі.