План тексту "Уманське диво" «Софіївка», яку називають «Уманським дивом», знаходиться в стародавньому українському місті Умань. Наприкінці XVIII ст. за наказом Ф. Потоцького на берегах річки Камінки було закладено чудовий парк. Так з’явилася «Софіївка» — одна з видатних пам’яток садово-паркового мистецтва«Софіївка» нагадує своєрідну галерею картин, створених спільно природою і людиною, настільки майстерних, що важко визначити, кому з цих двох творців належить першість.
Цей напрочуд мальовничий куточок називають казковим — таке тут усе поетичне, вишукано-мистецьке. Є тут і Єлісейські поля, й англійський парк з колекцією рослин, завезених з багатьох країн світу. Кавказька гірка немов переносить нас у сонячну Грузію. Розкішні павільйони й альтанки, кам’яні гроти, каскади, підземний водяний тунель.Парк Софіївка оточений атмосферою містики, таємничості та романтики.
Згідно наказу Потоцького, при вході до однієї з печер було написано: «Забудь про біди та прийми вічне щастя. Якщо ти щасливий, то стань ще щасливіше». Згідно повір’ю, кожен, хто зайде до печери, забуде про горе на незгоди. Люди вірять в ці пророчі слова, тому прозвали це місце «Печера Щастя».
Романтична історія створення національного дендрологічного парку залишила по собі безліч загадкових міфів та легенд .
Туристи, спускаючись по річці, просять човняра починати маршрут з кінця – згідно давньогрецьких міфів, початок ріки – це життя, а кінець – смерть. Розпочинаючи шлях з кінця ріки, ви повертаєтесь до життя, залишивши позаду всі незгоди та переживання.
Якщо побувати біля Венери і випити води з її джерела, тіло покинуть всі недуги та хвороби.
У людини, на котру не впаде жодна краплина води під час проходу під Великим водоспадом, здійсниться найзаповітніша мрія.
Скрізь нас зачаровує срібляста симфонія води, зелена ошатність дерев і кущів.«Софіївка» чудова за будь-якої пори року. І тоді, коли вона у весняному цвітінні, запорошена рожево-білими пелюстками, і спекотного літнього дня, коли над галявами дібров виснуть аромати сухого різнотрав’я, а тінисті алеї кличуть у приємну прохолоду. І золотої осені, коли падає жовто-рожеве листя, а ранками іній засріблює пожухлі трави. Гарна вона і в зимове безгоміння, коли великий обмерзлий водоспад нагадує гігантський айсберг, а сірі крутолобі скелі одягають снігові шапки.
Усі, хто бував у парку, захоплювалися його красою, оригінальністю й художньою довершеністю ландшафтних композицій, адже жодна з них не схожа на іншу.Дивлячись на цю неземну красу, важко уявити, що колись тут стримів лише лисий пагорб, поблизу якого протікала річка Камінка. її береги були всіяні великими, хаотично розкиданими гранітними каменями. Біля підніжжя пагорба росли дві дикі груші та декілька верб. А все навкруги було загромаджене кам’яними брилами, вкритими мохом.
