За кількістю пестливих форм серед мов світу пріоритетне місце посідає українська. «Матінка», «соловейко», «малесенький», «першенький» - ось як лагідно звучать наші слова. Подібного явища не зустрінемо в мові англійській чи німецькій. Для українця назва предмета – це водночас і його оцінка. «Рученьками» ми називаємо руки й дорослої людини, «коником» - дужого коня. Ставлення людини до навколишнього світу формується в перші місяці її життя. Ласкава мова матері майбутнього козака згодом стає його повсякденною мовою. Вчені переконані, що особливості мови впливають на людську вдачу. Дітей в Україні називали тільки лагідно: Петрик, Іванко, Галинка. Дорослих – поважливо. Ви можете хоч подумати назвати Олексу Довбуша Льошкою Довбушем? Назвати Устима Кармелюка … У нас же й такої форми імені не існує! Улюблені українцями імена теж розповідають про народну душу. Оспіване в піснях ім’я Катерина походить від грецького слова, що означає «непорочна», «свята»; Ярина в перекладі з грецької означає «мир»; Тарас – «бунтівливий». А який казковий дивосвіт рослинних та тваринних назв створило українське поетичне світосприймання! Тут і татарське зілля, і вовчі ягоди, горицвіт і павині очі, нечуй-вітер і перекотиполе… Трав’яного стрибунця український народ узгодив зі своїм сприйманням і нарік коником. Усі ці назви – відгук української душі на красу. В цих найменнях – замилування світом і любов до цього. У творенні назв відбито національний іб думання.
