напишите (небольшое!) сочинение по картине

Тато з мамою збираються іти на ярмарок до Сігету. Господи, яка то радість для нас! Починаємо ковтати слину та облизуватись від згадки про солодку халву, глюкоз та бісквіти в позолочених папірцях. – На кого б малого залишити? – питається більш сама у себе мати. Це про Іванка, бо я вже першокласник, нівроку! Коли вийду з школи, то перш зупиняюсь дражнити Калаїшину собаку, поки бідна не захрипне гарчачи, опісля перехожу дорогу сисикатися з Семенишим гусаком, а вже потім іду в гості до старого Микити, який вгощає мене медом, поки я розказую йому всі шкільні новини, бо старого Бджолу, як його прозвали хлопці, страх цікавить знати все. І ось, як бачите, поки доплентаюся додому, тато з мамою могли б не з Сігету, а з Бухаресту повернутися. – Може, у Марії Гафіїної? – допомагає їй тато. – Та де? – махає рукою мама. – Відколи ці бешкетники взули її кота в горіхові шкаралупи ні чути не хоче. – А в старої Олени? – Ні та не захоче, бо носилися верхи на її козі. – А в Параски? – продовжує тато. – Глечик з молоком розбили. І так перелічили всіх сусідок, але на кого залишити Іванка – не знайшли. – Ну і славні в мене бахури, є чим гордитись, – погрозив нам тато пальцем. Я нібито не побачив того, а Іванко ані пис... Запхав по лікті руки у кишені і мовчки гойдає собі ногами та раз у раз на мене поглядає, немов хоче сказати: «Бач, яка я поважна особа, ось скільки клопочуть собі голови, поки вирішать на кого мене залишити». – А може б пішов з ним у школу? – киває тато головою у мій бік. – Йому олівець та клаптик паперу, і сидітиме тихо, як риба у воді, чи не так, Іванку? Іванко мовчки махає головою, що так, а мені приходить завити, як Николаїшина собака. Знаю я те «як риба у воді», – лиш його зачепить якийсь хлопець, розквасить губи і верещить, як у зубного лікаря. Ще не встигли ми добре через поріг класу переступити, а вчитель до нас: – Сьогодні в нас відкритий урок, інспекція приходить аж з Бая Маре, то ж молю вас, діточки, будьте чемні та тихі, аби муху чути в класі, а коли вже хочете щось сказати, то підіймайте гарненько два пальці вгору, добре? У нас від тої «інспекції з Бая Маре» аж мороз спиною поліз. Учитель повісив на стіну картину, на якій була намальована оса і, дивлячись на інспекторів почав: – Сьогодні будемо вивчати букву С. Ось тут на картині намальована оса, а під нею знаходяться три букви: буква О, буква С та буква А. Хто з вас може прочитати разом слово, написане під малюнком? Ми ні пис... Вчитель інспекцію питає, думаємо собі, бо інакше не радив був нам зберігати тишину, «аби муху чути в класі». – Ну, що написано під малюнком? – повторює вчитель. В класі, мабуть, ні одної мухи, бо інакше б її чути, така тиша. – Ну, тоді скажіть, що тут намалювано? – вказує вчитель на осу. Ми ні пис... А Іванко враз пирск, два пальці вгору. – О молодець! – похвалив його вчитель, і до інспекторів: – Він ще не ходить до школи, – а потім до Іванка: – Ну, скажи нам, Іванку, що намальовано на цім малюнку? Іванко надувся, як індик, і голосно крикнув: – Муха! Весь клас вибухнув сміхом, навіть учитель з інспекторами розсміялись, а Іванко вже квасить губи, ось-ось заверещить. Хіба не знаю я, те «тихо, як риба у воді»?

Осінь. Напевно, немає жодної людини, яка б не любила таку прекрасну пору. З року в рік приходить золотоволоса красуня на зміну теплому літечку. Бере свої пензлі й хутко починає розфарбовувати кожен листочок. Бачили? Багряний, золотий, помаранчевий, жовтий – яких тільки кольорів не шкодує пані Осінь. З особливою ніжністю ставляться до осені художники. Ось, наприклад, взяти відому картину народного художника Федора Манайла «Золота осінь». Яка ж вона прекрасна ця осінь на полотні. Красується собі різними барвами, випромінює світло та спокій. На картині зображено могутній ліс, який вже давно встиг увібрати всі яскраві кольори. За лісом заховалися височенні карпатські гори. Видно, як снігом трохи притрусило схили. То нагадування, що вже скоро повіє холодом. А ось, в центрі картини, тече кудись вузький струмок. Вода в ньому також уже давно холодна-холодна. Тільки берізки не бояться того холоду.  Пускають свої листочки на воду. Пливуть ті листочки, схожі на кораблики, за швидкоплинною течією. Ген біля лісу ледь визирають хатки. Вони також відчули подих осені. Стоять собі одна біля одної, туляться, доповнюючи загальний образ. А над лісом легенький вітерець приніс важкі сіруваті хмари. От-от піде рясний дощ. Художник зумів неймовірно точно передати всю ту красу, якою володіє наша Батьківщина. Тому від картини віє любов’ю, ніжністю, трепетом. А яскраві кольори допомагають насолодитися незабутніми хвилинками поряд із прекрасним.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/zolota-osin-fedir-minaylo-opis/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua