1. 3 пропонованого початку зробіть речення: а) просте без однорідних членів;
б) просте з однорідними;
в) складне речення.
Сонце визирнуло з хмар …

2. Із наданих простих речень складіть:
А) складносурядне речення
Б) складнопідрядне речення,
В) безсполучникове складне речення.
Лист був написаний німецькою мовою. Він не зрозумів його.

Слово... Буденність і значущість. Простота і таїна. Звичайність і магія. І це все вміщається у слові. Мабуть, коли створювалась мова як засіб спілкування, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів. Бо якось би убезпечило себе від його смертоносної дії. Слова зради, підлості вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя. 
Щастя і горе, радість і смуток - усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові. 
"Яке щастя!" - і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного. Це все ще попереду, а сьогодні - зелений моріжок, лагідні руки мами, барвисті метелики, що розважають і бавлять маленьку людину. 
"Яке там щастя!" - і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долоні, що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була ласкавою, багато довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожну копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. І ось... Рідні діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів. Але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї... Тепер ось - доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не заробила. 
"А щоб тобі щастя не було!" - і злобно перекошений рот, люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах такої людини звучить зловісно й страшно. Найтемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх. 
Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.

От так і в нашому житті. всі ми мріяли про відомі професії. як от, бути космонавтом, лікарем. мріяли, і навіть не замислювалися про іншу сторону медалі. людина може спеціально бачити і тій чи іншій професії тільки добрі сторони, як от, велика зарплати або мала кількість робити. так саме з нашими героїнями. серце однієї лине до природи, а іша мріє про шум міста. з першого погляду, будь - яка професія є легкою. але придивившись, подумавши людина починає помічати недоліки. напевно від народження людині притаманне таке явище як сумнів. купивши нове пальто, у голову починають лізти думки: "чи не завеликі гроші я за нього дала або дав?" чи "як я зразу при покумпці не замітила чи не замітив, що воно не модне?". ці сумніви появляються і у робиті. "чи правильну роботу я вибрав?", "чому така маленька зарплата?". 
вибір професії - дуже відповідальна справа, і , на мою думки, успішність цієї справи залежить від людини. вибираючи професію потрібно дізнаватися про неї, цікавитися всіма недоліками і т.д і т.п. ми не повинні відчувати тягара при думці про нашу робту, наша робота повиння бути нашим хобі.