Відома істина: людина може значно довше прожити без їжі, ніж без води. Ковток прозорої джерелиці, із-цілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спе-котливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам. Здавна в народі кажуть: яка криниця - такий і господар, який поріг - така й господиня. У цій приповідці, немов у дзеркалі, відбилася не лише людська працьовитість, але й охайність, адже споконвіків люди намагалися оздобити своє обійстя мистецькими витворами, надати йому вигадливих форм, прикрасити багатою фантазією. І особливо це стосується криниць - цих найевятіших місць. Як тут не згадати прекрасний народний звичай. Майже в кожному селі, на гомінких перехрестях доріг або просто в полі цебенять живі джерела і незвідь-ким їхню невгамовну течію прихо-рошено турботливими руками. Над колодязями зводили всіляких форм дашки. Вони мають і практичну доцільність -вода завжди залишається чистою.
З особливим смаком люди оздоблювали і зовнішнє цямриння. Кому доводилося бувати на Прикарпатті, той переконався в багатстві форм опорядження колодязів. Біля кожного обійстя, немов маленькі диво-му-зейчики, стоять криниці з вежами, поверх яких прикріплено флюгер або вирізьблено зображення голуба. На фронгончиках - різноманітні силуети тварин, квітів, краї оздоблено контурною різьбою або художніми розмальовками…
А яка криниця без зелені? Традиційно обіч них висаджують калину. Це дерево не тільки прикрашає місце, але й оберігає воду від спеки. З ранньої весни духмяніють тут квіти, гудуть бджоли, витьохкують солов’ї, а восени на рябчастих гілках багровіють пучки соковитих ягід. У дбайливих господарів обіч колодязя ще й клумба з квітами сусідитиме чи проляже вузький з природного каменю пїшник, стоятиме чепурненька лавка, відерце й полив’яний кухоль. Криниця у нашому місті. Це не тільки господарські зручності, але й висока естетична потреба, свідчення мистецького смаку, фантазії. Вода із семи криниць. Це не лише поетичне порівняння, художній прийом, але й глибока народна пошана до живих джереЛ
