Объяснение:
Преподобный Па́мва Беры́нда (светское имя — Па́вел; между 1550 и 1570 годами; Езуполь, Речь Посполитая — 13 июля 1632; Киев, Речь Посполитая) — украинский[1] лексикограф, поэт, переводчик религиозной литературы и гравёр. Один из первых восточнославянских типографов в землях В разное время Берында трудился над написанием, редактированием и изданием таких книг и ксилографий как:
«Служебник» (Стрятин, 1604)
«Требник» (Стрятин, 1606)
«Иоанна Златоустого книга о священстве» (Львов, 1614)
Ксилография с изображением евангелиста Иоанна (Львов, 1616)
«Вирши на Рождество Господа Бога и нашего Иисуса Христа» (Львов, 1616)
«Анфологион» (Киев, 1619)
«Номоканон» (Киев, 1620)
«Беседы Иоанна Златоуста на 14 посланий апостола Павла» (Киев, 1623)
«Беседы Иоанна Златоуста на Деяния апостолов» (Киев, 1624)
«Толкование на „Апокалипсис“ Андрея Кессарийского» (Киев, 1625)
«Триодь постная» (Киев, 1627)
«От Отечьника скитскаго повесть удивителна о диаволе» (Киев, 1627) (приписывается
ответ:Картина В. Климка «Туман на Поліссі» розкриває перед нами небачену до цього красу Поліського краю, налаштовує на ліричний лад, дарує можливість отримувати насолоду від життя кожної миті, відшукуючи щоденно диво серед звичайних, буденних днів.
Дивлячись на цей витвір мистецтва, одразу відчуваєш прохолоду літнього ранку, яка незважаючи на густющий туман, буває такою бажаною цією гарячою порою року. Контрастно, поряд з сивим туманом, що охопив змальовану галявину, виглядає блакитно-чисте, в деяких місцях ледве рожеве небо. На ньому ні хмаринки, здається ось-ось визирне ранкове, привітне сонечко і засяє своїми барвами.
Та поки що, розглядаючи картину, ми бачимо «закутану» у туман картину природи, яка манить своєю чистотою та недоторканістю. Зелена ковдра з густої трави, справляє враження, що тут ще не було людей і глядач, перший, кому відкрилася ця земна краса. Каміння, зображене на картині, доповнює це враження, схиляючи до думки, що таким воно було на протязі декількох століть і ніякі природні катаклізми не торкнулися цієї місцевості.
З обох боків картини височіють старі, кремезні дерева. Видно, що вони були свідками історії та знають багато таємниць цієї місцевості. Немов руки, тягнуться до землі їхні гілки, а крони – до сонця, адже життя прекрасне і воно продовжується.
Соковитою зеленню майорять кущі, які художник намалював між деревами. Вони стоять пересторогою на шляху до озера, зображеного на задньому плані картини. Озеро заросло травою і його води здаються похмурими та безрадісними.
Сама природа виступає живою істотою в цьому пейзажі. Дивишся, і здається, що зараз все прокинеться, оживе. На зміну Поліському затуманеному літньому ранку прийде новий, яскравий день.
Объяснение:
